Чепинога (колишній прес-секретар Тимошенко) — про “Тигрюлю”, Турчинова, матюки та Facebook

Материал из ДОСЬЕ
Перейти к: навигация, поиск
Чепинога, Виталий Михайлович
Чепинога Виталий.jpg
Народный депутат Украины V, VI созывов, бывший пресс-секретарь председателя Кабинета министров Украины (2005)

Популярний блогер, екс-прес-секретар та радник Юлії Тимошенко, колишній нардеп, а нині представник команди Віталія Кличка Віталій Чепинога дав інтерв'ю для 20minut.ua.

Розмову вели через Інтернет. На неї Віталій погодився без зайвого пафосу чи лишніх уточнень, характерних відомим особам і надто нардепам — навіть колишнім. До слова, співрозмовник ввадає своїх екс-колег депутатів “істотами “ізначально” шкідливими для суспільства”. Основну увагу в інтерв'ю зосередили на блогінгу. Адже Чепинога — один із найпопулярніших блогерів у Facebook. Його пікантні різнотематичні дописи читають тисячі юзерів соцмережі. У своїх записках Віталій не шкодує як допетів, так і ненормативної лексики на пару з демонстративним вживанням суржика.

Не оминули ми і політичні підтеми. Як то, приміром, причину поразки Тимошенко на виборах. Або, скажімо, ситуацію на Сході країни та етику поведінки народного депутата.

- Ваші пости у Facebook порівнюють із творчістю Леся Подерв’янського. Як вам така тотожність?

- Ну, я б прямо так не порівнював, хоча це й компліментарно. Лесь — визнаний метр і класик, а я — так просто. Зі спільного у нас — тільки матюки. Я, до речі, знаю одного народного депутата, який дуже хотів вивчити українську мову, але не давалася вона йому. Прямо, як Азарову. То я порадив йому Подерв’янського – і справа пішла. Сьогодні він цілком пристойно говорить українською, але з сильним характерним “подерв’янським” акцентом. Іноді мені здається, що я спілкуюся з Свиридом Опанасовичом...

- Написані вами оповідки набирають сотні, а інколи й тисячі лайків, репостів. Проте пости у більшості, попри дотепний суржик та стилістику написання, можна назвати дещо брутальними. Це зважаючи на доволі щедре використання усіляких матюків при написанні. Вважаєте, без них неможливо обходитись? Не закидали вам, як публічній особі, легковажність, “панкуватість” абощо у подібній поведінці?

- Матюк – це органічна частина української мови. Хоч і мають вони російське та тюркське коріння. Що поробиш, коли так говорить народ. Звичайно, можна було б без них обійтися. Олесь Доній, до речі, мій хороший товариш і народний депутат від Коломиї взагалі не матюкається вже років 20. Він дав собі такий обіт і його суворо дотримується. Я поки що так не можу, і не хочу. Бо є такі фрази, особливо у царині політики, де без мату висловлювання виглядають неорганічно і незавершено. А от коли додаєш “Й... вашу мать” – те що треба!

Це ж саме стосується і суржику. Так говорять на моїй рідній Черкащині, на Полтавщині та й взагалі ледь не по всій країні. Можливо, на Заході України – це сприймається дещо агресивно, але то таке... Попри це, я не думаю, що треба спеціально плекати суржик. Мої тексти на суржику – це скоріше іронія над самим собою... Звичайно, люди різні, хтось каже, що суржик – це класно, хтось пише, що це неможливо читати. Але то – не важливо. Всі ми різні, зі своїми принципами і вподобаннями, і це добре, а не погано.

- У постах, так чи інак, часто згадуєте колишнього свого шефа - Юлію Володимирівну. Але згадуєте усе більше жартома. Навіть якщо підтекст меседжів серйозний. Так я до чого: не думали зробити серію уже направду серйозних матеріалів або написати мемуари про те життя Тимошенко, яке вам доводилось знати. Все ж, прес-секретар – не остання людина в команді політика такого рівня.

- Якщо буде такий запит, то я з задоволенням розповім про це. Я на Facebook, до речі, одного разу проводив щось типу “конференції”, де розповідав про Юлю. Мемуари писати не хочу. Мені є що розказати, але є що й приховувати. А я не люблю бути відвертим наполовину. До мене звертався Сергій Лещенко з проханням інтерв’ю для “Української правди”, але я поки-що утримався. Соррі за пафос, але я не належу до тих людей, які, пішовши з команди, починають говорити про неї правду-матку... Це не гарно. Є речі, про які я не готовий говорити відверто.

- В тему до Тимошенко - кілька підзапитань: а) як так трапилось – адже далеко не усім відомо - що ви більш не у комаді Юлії Володимирівни? б) охарактеризуйте трьома словами пані Тимошенко; в) як гадаєте, чого у найближчий час, а також у майбутньому потрібно чекати від дій Юлії Володимирівни? г) поразка на останніх президентських виборах зламала “Тигрюлю”, чи вона набере сил і рано чи пізно знову реінкарнується у якесь авторитетне владне крісло? д) чому вона програла вибори – як і попередні?

- Я пішов з БЮТу тоді, коли Тимошенко була заарештована. Я завжди працював персонально з нею і ніколи, наприклад, з Турчиновим. Я поважаю Олександра Валентиновича. Зокрема, і за те, що він керував країною у ті страшні дні. Щоб там не говорили, але вони з нуля піднімали армію і обороноздатність. Окрім того, я вважаю, що він прекрасний спікер парламенту. Однак, я ніколи не був до нього особливо близький. Мені з ним нецікаво і йому зі мною очевидно також.

Трьома словами Юлію Тимошенко охарактеризувати неможливо. Вона надто багатогранна особистість, говорити про неї треба окремо і довго. Звісно, вибори, а вірніше їх результат, стали для неї великою моральною травмою. Вона не була готова до цього. Це її особиста драма.

Вона сиділа в тюрмі і вважала, що країна їй зобов’язана, але з’ясувалося, що це не так, і що це вже інша країна. Попри все, я б не поспішав ставити на політичній кар’єрі Юлії Тимошенко крапку. Вона здатна відроджуватися, здатна оцінювати власні помилки і підніматися з підлоги (якщо використовувати боксерську термінологію). Вона – гравець і гравець сильний.

Чому вона програла вибори? Вона не встигла адаптуватися. Коли вона відразу по виходу з в’язниці поїхала на Майдан і почала виступ в стилі 2004-го року, стало зрозуміло, що Юля діє трохи не так, як було б варто. Майдан переріс політику і політиків. Він з роздратуванням сприймав будь-які спроби використання енергії Майдану для приватної політичної користі. Окрім того, було зроблено важливу стратегічну помилку. Юлін штаб вирішив агресивно боротися з Порошенко. Вийшло так, що в ситуації, коли країна веде зовнішню війну, їй нав’язують ще одну – внутрішню. Це не було сприйнято українським суспільством.

- Як так трапилось, що із соратника Тимошенко ви стали соратником Кличка? І що ви робите у його команді? - Я зустрівся з Кличком після того, як пішов з БЮТу, хоча я знав його і раніше. Віталій запропонував мені влитися до команди і я погодився. Займаюся я в “УДАРі” тим, чим і зазвичай – текстами, технологіями і т. д.

- У багатьох своїх Facebook-постах ви кумедно кепкуєте над тим чи іншим нардепом, міністерством, законопроектами чи якимись трафунками у парламенті. Якщо не помиляюся, словесно збиткувалися і над власною історією про роботу в Раді. Тож із якою метою прагнули, а згодом і стали народним депутатом?

- В мене є така концепція, що депутат – істота “ізначально” шкідлива для суспільства. Тому, чим менше він проявляє активності – тим більше від нього користі, а вірніше – менше шкоди. Переважна більшість депутатів переважну більшість свого часу використовують для ведення власного бізнесу і т. д. Всі ці гучні виступи на користь України – ширма для власних приватних справ. Хоча, звичайно, там є також і люди, які щиро вболівають за країну. Я кілька таких знаю.

Я потрапив в депутати тому, що мене включили до списку. Мене про це навіть ніхто не запитував, якщо чесно. Включили – то й включили. Я б був нещирим, якби сказав, що намагався “виключитися” зі списку. Але особливо туди не прагнув. І не прагну зараз.

- Якщо уже тепер розпустять Верховну Раду, ви балотуватиметесь у нардепи?

- Я про це просто не думаю. Мене це абсолютно не обходить. Серед мого рейтингу життєвих пріоритетів, я думаю – це навіть не в першій сотні.

- Яке ваше бачення того, що відбувається у країні загалом та на її Сході зокрема? А також У чому наша – українців – найбільше проблема, і як її вирішити, якщо це узагалі можливо?

- На Сході йде війна. Війна з Росією. Доки президентом там є Путін, Росія нас у спокої не залишить. З іншого боку, є така версія, що без Путіна почнеться розпад Росії. І тоді це вже буде світова проблема, а не українська.

Що нам робити? Те, що і робимо. Ми тільки сьогодні стаємо нацією. Тільки сьогодні у нас народжується армія, якої взагалі не існувало півроку тому. Єдиний боєздатний підрозділ охороняв “Межигір’я” Януковича... Сьогодні ж я прочитав, що українська армія вийшла на 21-е місце в рейтингу світових збройних сил. У 1991 році незалежність нам дісталася майже задарма.

Сьогодні ми проходимо крізь вогонь і війну, здобуваючи реальну незалежність, стаючи нацією і народом. Це висока ціна, але, мабуть, її варто платити. Незалежність, реальна незалежність, дорого коштує. Лише тоді її цінують. Ми повинні нарешті вирватися з того “совєцького” гнилого минулого.

- Наостанок – знову про хороше, про блогінг. а ) кого у соцмережах чи суто у блогах почитуєте? б) ваші особисті дописи у Facebook – байки-розважайлівка, чи все ж переслідуєте ними якусь виховну функцію?

- Я читаю багатьох. Хтось із них – мої реальні друзі у житті, хтось – лише у віртуалі. Зокрема, я люблю читати дописи Євгенія Гендіна, Леоніда Швеця, Юрія Бутусова, Татусі Бо, Євгена Кузьміна і т. д... Ніякої виховної функції мої тексти, звісно ж, не передбачають, бо то було б надто самовпевнено та пихато з мого боку. Я не люблю, коли текстами когось повчають. Однак, коли люди в коментах пишуть, що той чи інший мій текст поліпшив їм настрій, - то звісно це приємно і добре.

- А безпосередньо ваш блог у Facebook - це що: спосіб вбити між основною роботою вільний час? Таке-собі місце для відвертих сповідей? Тренажерка для якихось серйозніших літературних праць? Або ваш варіант/варіанти…

- Знаєте, я десь років 15-ть працював спічрайтером у Юлії Тимошенко. Райтерство – це така економна робота. Коли тобі приходить в голову якась думка, афоризм або влучне висловлювання, то ти не поспішаєш з цим поділитися, а бережеш для свого “замовника”... Я почав щось писати публічно в ту пору, коли Юлія Тимошенко сіла за грати, а я став спіч-райтером-роніном (так називали самурая, що втратив господаря)... Для мене мої дописи в Facebook не значать нічого! Просто іноді щось пишу, а іноді ні. І все.[1]

Источники

  1. Колишній прес-секретар Тимошенко — про “Тигрюлю”, матюки та Facebook (ЕКСКЛЮЗИВ)
Персональные инструменты
Пространства имён

Варианты
Просмотры
Действия
Навигация
НОВОСТИ
ПЕРСОНЫ
ПАРТИИ
ГРУППИРОВКИ
ИМЕНИЯ
ВЫБОРЫ 2014
VIP ГОРОСКОП
Инструменты