Вороний Юрій
| Вороний Юрій | |
|---|---|
 | |
| Хірург, вчений, доктор наук | |
Біографія
Юрій Вороний (при народженні — Георгій) - український хірург, доктор медичних наук, професор. Народився він у 1895 році в селі Журавка Полтавської губернії (нині Варвинська громада Прилуцького району Чернігівської області) . Його батько, Георгій Вороний, був доволі відомим математиком і обіймав посаду професора у Варшавському університеті. Юрій Вороний здійснив першу у світі операцію з пересадки внутрішнього органу живій людині. 3 квітня 1933 року пересадив нирку реципієнтці від загиблої людини
В 1913 році Юрій Вороний вступив на медичний факультет університету св. Володимира у Києві, але його навчання перервала Перша світова війна. Як студента-медика його мобілізували до лав царської армії, де він брав участь у роботі фельдшерського взводу.
У вирі тогочасних революційних подій Юрій Вороний знайомиться із членом Української центральної ради Вірою Нечаївською, яка в майбутньому стане його дружиною. Невдовзі майбутній хірург добровільно вступає до перев'язувального загону Центральної ради й 16 січня 1918 року опинився у сумнозвісному бою із більшовиками біля залізничної станції Крути.
Юрій Вороний вижив і не зазнав серйозних поранень, тож зміг продовжити навчання в університеті.
Його студентський шлях закінчився у 1921 році. Юрій Вороний став випускником Київської державної медичної академії (навчальний заклад, утворений на базі медичних факультетів університету св. Володимира та Українського народного університету та Жіночого медичного інституту). Того ж року він вступив до аспірантури, а його керівником став професор Євген Черняхівський.
На початку 20-х років минулого століття хірургія переживала черговий "бум". Тверде становлення положень асептики та антисептики, розвиток анестезіології, прогрес патанатомічної науки дозволив хірургам оперувати такі органи й частини тіла, які раніше вважались "недоторканими".
У 1912 році французький хірург Алексис Карель отримав Нобелівську премію за свої досягнення у трансплантології, а саме за впровадження у клінічну практику судинного шва. Це дозволило хірургам виконувати операції на судинах та "відчинило двері" лікарям всього світу для операцій на органах зі збереженням їх кровопостачання.
Німецькі лікарі Ернст Єгер та Вільгельм Ізраель протягом 1910-х років опублікували низку робіт про реімплантацію ниркових вен та артерій у системний кровотік в експерименті.
Молодий український хірург Євген Черняхівський у 1915 році опублікував результати експериментальної трансплантації нирки на тваринах. Всі ці роботи значно випереджали свій час як ідейно, так і технічно.
Саме тому ці роботи здебільшого залишались реалізованими в гострих (таких, що передбачають смерть тварини) експериментах.
Молодий аспірант Юрій Вороний у 1921 році потрапив до клініки професора Черняхівського (сьогодні - Київська міська клінічна лікарня #18) і одразу захопився доробками свого вчителя у казуїстичній для того часу трансплантології. Євген Черняхівський, окрім завідування хірургічною клінікою, обіймав посаду директора Київської державної медичної академії та очолював курс на українізацію медичної освіти. Талановитий хірург та патріот разом із братом-гістологом Олександром Черняхівським створили перші медичні підручники українською мовою для студентів.
Патріотична позиція Юрія Вороного і його схильність до хірургії зацікавила професора Черняхівського. Декілька років вони працювали разом із хворими та займались питаннями переливання крові. Звичайно, тривала й експериментальна робота над трансплантацією органів.
В 1923 році Юрій Вороний став асистентом кафедри хірургії в Києві, а в 1926 році несподівано переїхав до Харкова під керівництво професора Володимира Шамова. Така різка зміна "кар'єрної прописки" здається щонайменше дивною, але розсекречені архіви КДБ дещо "прояснили" цю ситуацію.
З матеріалів допиту професора Олександра Черняхівського стає відомо, що Юрія Вороного делегувало до Харкова, щоб очолити там процес українізації медичного університету.
Але назагал видається, що професор Черняхівський відправив до Харкова свого найкращого учня, аби вберегти від переслідувань каральних органів, які тоді почалися в Києві.
Професора-гістолога Олександра Черняхівського і його дружину Людмилу Черняхівську-Старицьку у 1929 році заарештували по справі Спілки визволення України (сфабрикована органами НКВС справа, спрямована проти української наукової та культурної інтелігенції).
Хірурга Євгена Черняхівського звільнили з інституту та заборонили займатись медичною практикою.
У другій половині 1920-х років Юрій Вороний працював у Харкові. Окрім хірургічної діяльності активно займався науковими експериментами. Але "націоналістичне минуле" заважало рухові по кар'єрним сходинкам у Харкові і в 1930 році хірурга делегували до Херсона - очолити хірургічний напрям у районній лікарні, яка була підрозділом Харківського інституту невідкладної хірургії.
Юрій Вороний швидко здобув славу талановитого лікаря у Херсоні й мав велику кількість пацієнтів, що тільки збагачувало досвід і майстерність хірурга. У вільний час Юрій Вороний постійно їздив до Харкова, де проводив кропітку експериментальну роботу із професором Шамовим.
31 березня 1933 року в лікарню доставили 26-річну жінку, яка випила розчин ртуті через негаразди із чоловіком.
У жінки прогресувала ниркова недостатність і 3 квітня хірург Юрій Вороний вирішив пересадити їй нирку від чоловіка, який помер напередодні від несумісної із життям черепно-мозкової травми.
Нирку приєднали до стегнових судин жінки, на шкірі стегнової ділянки створилась сечовідна нориця для відведення сечі. Через декілька годин після операції з нориці виділились крапельки сечі, що свідчило про життєздатність та функціонування нирки. Наступного дня стан хворої поступово покращився, проте під вечір лікарі відмітили чітку негативну динаміку.
Зранку 5 квітня стан хворої погіршився, із сечовідної нориці виділялась бура сеча із домішками крові. Через декілька годин хвора померла.
Сьогодні зрозуміло, що жінка померла від тяжкої реакції відторгнення трансплантату, яка призвела до поліорганної недостатності. Але тоді в доімунологічну та навіть доантибіотичну еру причиною смерті вважали тяжкий вплив ртуті на організм та ускладнення від переливання крові.
Матеріали про цей клінічний випадок опублікували наступного року в італійському фаховому виданні "Minerva Chirurgica" та "Працях Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії".
Так Юрій Вороний увійшов в історію як хірург, який вперше виконав пересадку цілого органу людині. І хоч, за сучасними уявленнями, цю трансплантацію не можна вважати успішною, адже пацієнтка прожила лише дві доби, це був дійсно "величезний крок для усього людства".
Перші успішні трансплантації виконають у США тільки через 20 років, коли імунологія "встигне" за хірургічним прогресом.
Але й сьогодні триває дискусія, де ж була виконана ця операція? В Харкові чи Херсоні, де працював хірург Вороний. Можна стверджувати, що чіткої відповіді на це питання немає.
Хоча в роботі, опублікованій в медичному журналі, зазначена херсонська лікарня, але вона, скоріше за все, вказана, як місце тогочасної роботи хірурга. В оригінальному рукописі інформація про місце виконання операції відсутня.
Здавалось, що після виконання цієї операції Юрій Вороний мав би отримати світову славу.
Але закритість радянської системи та політичні репресії 30-х років зіграли свою роль. В другій половині Юрій Вороний повернувся до Харкова і очолив кафедру хірургії... стоматологічного інституту.
У 1931-1934 роках працював головним лікарем лікарні в Херсоні, директором і професором хірургії Херсонського виробничого медичного інституту, а потім — старшим науковим співробітником Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії та переливання крові.
У 1936-1941 роках завідував кафедрою хірургії Харківського стоматологічного інституту.
Під час німецько-радянської війни опинився на території, окупованій німцями, і був депортований за кордон.
Після повернення на батьківщину натрапив на заборону займатися викладанням хірургії у Харкові, тому переїхав у Житомир, де протягом 1944-1950 роки працював лікарем-урологом міської та обласної лікарень.
З 1950 року жив у Києві. У 1950—1953 роках керував відділенням експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології та патології, а у 1953—1960 роках таким же відділенням Київського інституту гематології та переливання крові. У 1953 році очолив Київський науково-дослідний інститут переливання крові та невідкладної хірургії.
Помер у 1961 році. Похований в Києві на Байковому кладовищі
Широкої лікарської практики хірург вже не мав. Тяжка доля була у його рідного брата Олександра, також талановитого хірурга, який очолював велику районну лікарню в місті Яготин Київської області.
У 1938 році його заарештували за контрреволюційну діяльність і вислали на північ Росії. Звичайно, це завдало удару і Юрію Вороному. Коли почалась Друга світова війна, він опинився в окупованому нацистами Харкові, де продовжував свою хірургічну діяльність.
У 1946 році у таборах помер його брат Олександр. За офіційною версією - від інсульту, але така причина смерті була підозріло частою серед в'язнів радянських таборів.
Після війни Юрій Вороний мав "клеймо" залишенця на окупованих територіях та члена сім'ї контрреволюціонера, тому хірург, який вперше у світі виконав трансплантацію нирки, працював звичайним урологом в одній з лікарень Житомира.
У 1950 році він зміг повернутись до Києва, де працював у Інституті експериментальної біології, в підвалі якого і жив. Лише випадково отримав пристойне житло, прооперувавши партійного діяча, який із вдячності клопотав про виділення хірургові квартири. До 1961 він працював у Києві, де й помер. Похований Юрій Вороний на Байковому кладовищі.
Сьогодні фігура Юрія Вороного є вкрай недооціненою. За радянських часів його прізвище і здобутки замовчувались із відомих причин.
Але і після здобуття незалежності більшість робіт, присвячених роботі видатного хірурга, виконані іноземними авторами. Його ім'я лунає на світових з'їздах трансплантологів частіше, аніж в рідній для нього Україні.
Навіть хвиля декомунізації не призвела до появи вулиць Юрія Вороного чи присвячення йому назви інститутів. Лише поодинокі меморіальні дошки в Харкові та Херсоні нагадують про хірурга.
У 1930 році Вороний у Харкові вперше пересадив нирку собаці, зшивши судини шиї та донорської нирки.
З квітня 1933 року, працюючи головним лікарем у Херсоні, вперше у світі виконав клінічну пересадку трупної нирки в лікарні Харкова, коли проходив там стажування. Звіт про цю операцію був опублікований в італійському журналі «Minerva Chirurgica»,в якому зазначалось, що нирка включилась у кровообіг і почала самостійно функціонувати. Ця пересадка нирки була першою в історії спробою пересадки будь-якого цілого органу людин], хоча перша реципієнтка прожила з новим органом лише 48 годин. Про результати дослідження також було повідомлення в іспанському журналі «El Siglo Medico»
Освіта
- Почав навчатися у Варшаві, а після передчасної смерті батька (1908, на 41 році життя) продовжив навчання в Прилуцькій чоловічій гімназії за допомогою діда – Феодосія Яковича, колишнього директора цієї гімназії. Закінчивши гімназію в 1913.
- 1913 року вступив на медичний факультет Університету святого Володимира у Києві, але перервав навчання, бо в роки першої світової війни як студент-медик працював у перев'язувальному загоні Червоного хреста.
- У 1921 року закінчив Київський медичний інститут і став аспірантом кафедри хірургії.
- Після закінчення аспірантури його призначили асистентом Харківського медичного інституту, де він працював у 1926—1931 роках під керівництвом Володимира Шамова.
Сім'я
Народився у 1895 році в селі Журавка на Чернігівщині. Батько - Георгій Вороний - відомим математиком, обіймав посаду професора у Варшавському університеті.
Дружина - Віра Нечаївська. Подружжя мало двох дітей: сина Вячеслав1918 року народження та доньку Галину 1926 року народження.
Цікаві факти
- Рід Вороних походить від козаків. Клятва Гіппократа була для Юрія Вороного не завченими словами, а покликом душі й головним життєвим орієнтиром, основою якого була родова пам’ять. Саме цю пам’ять дбайливо берегли в роду Вороних. Від батька до сина передавалась легенда про найдавнішого предка – козака Вакулу, отамана Ніжинського полку – найбільшої державної військово-адміністративної твердині золотої доби Гетьманщини.
Територія Ніжинського полку була більша за Францію й простягалася на теренах трьох сучасних держав – від Гомеля до Брянська й Смоленська, від Сум до Курська й Воронежа. Цілком справедливо український історик Володимир Кривошея назвав Ніжинський козацький полк «полком-гігантом».
З моменту створення Ніжинський козацький полк мав статус прикордонної території. Ніжинський замок був центральним оборонним форпостом Північного Лівобережжя, тож «той хто володіє Ніжином – має ключі до Сіверщини та Лівобережної України». Оборона кордону від польських, московських, литовських військ, Кримські походи та Північна війна вписали героїчні сторінки в історію українського козацтва. Продовжуючи справу нашого державотворення, було б доцільним встановити у м. Ніжині пам’ятник безіменному Ніжинському Козакові.
Саме в таких обставинах міцніла й гартувалась династія козаків Вороних. Аж поки російська самодержиця Катерина ІІ не виголосила ультиматум про скасування Січі, після якого частина козаків перебралася на Задунайську Січ, а саме на острів св. Георгія (сучасна Румунія). Оборона кордону від польських, московських, литовських військ, Кримські походи та Північна війна вписали героїчні сторінки в історію українського козацтва. Продовжуючи справу нашого державотворення, було б доцільним встановити у м. Ніжині пам’ятник безіменному Ніжинському Козакові.
Саме в таких обставинах міцніла й гартувалась династія козаків Вороних. Аж поки російська самодержиця Катерина ІІ не виголосила ультиматум про скасування Січі, після якого частина козаків перебралася на Задунайську Січ, а саме на острів св. Георгія (сучасна Румунія). За дивним містичним збігом, острів носив назву покровителя козаків, який до того ж представлений на прапорі й гербі Ніжинського полку. Заради збереження родової пам’яті в родині Вороних ім’я Георгій передавалося від батька до сина. Дотепер нащадки продовжують називати дітей цим іменем.
Після перебування на острові св. Георгія, під час російсько-турецької війни 1828–1829 років, козаки під проводом останнього отамана Задунайської Січі Йосипа Гладкого прийняли умови царського уряду та сформували Азовське козацьке військо з поселенням на узбережжі Азовського моря.
Опинився в тому війську також нащадок козаків Вороних, відомий уже з документальних джерел – Яків Тарасович Вороний, ротмістр (осавул) драгунського полку. Заприязнившися з лікарем Біловодського кінного заводу Григорієм Могилянським, Яків Вороний закохався в його сестру Уляну й одружився з нею. Вже з дітьми родина повернулась на предківську землю в Лубни, де Могилянські жили ще від часу їхньої прародительки Реґіни Могилянки – доньки Молдавського господаря Єремії Могили, дядька митрополита Петра Могили.
Ще одна загадкова деталь – лікар кінного заводу Григорій Кирилович Могилянський, отримуючи дворянство, зобразив на своєму гербі вороного коня, лікарську рослину вербаскум та девіз «Шляхом науки». Ніби підкреслюючи дружбу двох славетних родів та заохочуючи нові покоління до знань, відваги й лікарських винаходів.
Сталося майже, як і гадалося. Син Якова Вороного Феодосій, навчаючись у Полтавській гімназії, проводив літні канікули в родовому гнізді, в мальовничому козацькому хуторі Заріг, біля Оржиці, що його заснували козаки-запорожці.
Звідси й розгадка, чому саме цей хутір так приваблював діячів української культури. Тут жив і працював український етнограф, фольклорист, письменник і педагог Матвій Терентійович Симонов, більше відомий за псевдонімом Матвій Номис – укладач і видавець одного з найповніших і найавторитетніших фольклорних зібрань «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864). Матвій Симонов був старший за Феодосія Вороного, і коли вони зустрічалися влітку в Зарозі, Матвій уже навчався в Київському університеті св. Володимира на історико-філологічному факультеті (закінчив у 1848) та був знайомий з Тарасом Шевченком і Пантелеймоном Кулішем, переймався українськими ідеалами. Певно, його захоплюючі розповіді й спонукали Феодосія піти тим же шляхом. Закінчивши з золотою медаллю Полтавську гімназію, він вступив у 1857 до Київського університету теж на історико-філологічний факультет.
Улітку 1853 значну частину землі Матвія Симонова в хуторі Заріг придбав великий український мислитель-енциклопедист, культурно-освітній діяч Пантелеймон Куліш і збудував хату. Сюди П. Куліш приїздив щоліта з дружиною Олександрою Білозерською-Куліш (відома як письменниця Ганна Барвінок). Натхненний ідеями відродження всього українського, Феодосій Вороний організовує гуртки української молоді (на противагу пропольським та проросійським гурткам), а також стає одним з ініціаторів відкриття недільних шкіл для робітничої молоді, де викладання велося також і українською мовою. Зокрема, він був активним організатором роботи Києво-Подільської недільної школи. Тарас Шевченко палко підтримав ініціативу Феодосія Вороного з освіти народу під час їхньої зустрічі в Києві 1859 року. В 1861 поет укладає й видає власним коштом «Букварь южнорусскій» для початкового навчання грамоти дорослих українців рідною мовою в безплатних недільних школах та передає школам 50 примірників «Кобзаря».
У заснуванні недільних шкіл вражає той факт, що першими на заклик безплатного викладання відгукнулися діти калузьких купців – брати й особливо сестри Личкові: Марія, Софія, Єлизавета й Клеопатра. Вони були дітьми купця 2-ї гільдії, спадкового почесного громадянина Києва Михайла Никифоровича Личкова, брата купця 1-ї гільдії, гласного Київської міської думи й Київського міського голови (1853–1854) Семена Никифоровича Личкова. Клеопатра працювала викладачкою в Київській жіночій гімназії на Подолі й безплатно викладала в Подільській жіночій недільній школі.
Зачарований просвітницьким ентузіазмом і вродою дівчат, Феодосій звертає особливу увагу на Клеопатру, яка стала йому дружиною, народила й виховала синів: Михайла – видатного агронома й помолога та Георгія – великого математика, а також виховала його сина й свого онука Юрія – видатного хірурга.
- Вороні були совісні й трудолюбиві люди. Просвітницькі ініціативи й ентузіазм патріотичної київської молоді зупинив російський імперський уряд, який у 1862 спершу скасував недільні школи, а через рік «Валуєвським циркуляром» заборонив навчання українською мовою навіть у початковій школі. Так імперська влада своєю репресивною політикою перервала благородну місію Феодосія Вороного на ниві народної освіти.
У 1863 Феодосій отримав призначення в Немирівську чоловічу гімназію на вчительську посаду. Після конфлікту з польськими студентами, які намагалися втягнути молодого викладача у своє таємне товариство, а після відмови мало не вбили його, Феодосія Вороного переводять до Ніжинського юридичного ліцею, де він працював на посаді професора протягом 1864–1872. Потім Феодосій Якович працював на директорських посадах у чоловічих гімназіях Кишиніва й Бердянська, де виявляв особливу турботу про учнів, зокрема, про дітей з бідних родин. Нарешті в 1881 Феодосій Вороний повернувся на батьківщину та очолив Прилуцьку чоловічу гімназію, де працював директором до 1887.
У цій же гімназії навчався його син Георгій – майбутній геніальний математик, професор Варшавського університету, декан механічного факультету Варшавського політехнічного інституту, член-кореспондент Петербурзької Академії наук та майбутній батько Юрія Вороного.
- Вийшовши на пенсію, Феодосій Якович - дід Юрія Вороного остаточно оселився з родиною в родовій садибі в Журавці, де збудував за власні кошти чотирикласну школу, заснував народну бібліотеку й зайнявся освітою селянських дітей.
- Юрій Вороний почав навчатися у Варшаві, а після передчасної смерті батька (1908, на 41 році життя) продовжив навчання в Прилуцькій чоловічій гімназії за допомогою діда – Феодосія Яковича, колишнього директора цієї гімназії. Закінчивши гімназію в 1913, одразу вступив на медичний факультет Київського Імператорського університету св. Володимира. Вибір Юрієм професії хірурга значною мірою зумовлений смертю батька від жовчно-кам’яної хвороби та неспроможністю тодішньої медицини врятувати його.
- Родовий дух Вороних передався од батька дітям, які стали гідними продовжувачами родинної традиції. Донька Галина Ворона – лікар, організатор охорони здоров’я вищої категорії. Син В’ячеслав Вороний – інженер, полковник військ зв’язку, має винаходи в галузі телекомунікації.
Посилання
1. Хірург Вороний, який вперше пересадив нирку людині: українізатор і учасник бою під Крутами / ВВС