Патон Борис Євгенович

Патон Борис Євгенович

Вчений, інженер, винахідник

Біографія

27 листопада 1918 року народився Борис Патон. Він народився в Києві у родині директора Інституту електрозварювання Євгена Оскаровича Патона та Наталії Вікторівни Патон (до шлюбу Наталія Будде, 1884—1971), домогосподарки.

На той час батько завідував кафедрою мостів і був відомим спеціалістом у своїй галузі, який став 1929 року дійсним членом Академії наук Української РСР. Батько викладав у Київському політехнічному інституті (1870—1953), пізніше був директором та засновником Інституту електрозварювання,. Мав старшого за нього на рік брата Володимира.

Дитинство Патона пройшло в атмосфері технічної творчості, саме це в майбутньому і визначило сферу зацікавленості юнака. Батько був для Бориса, як і для брата, найголовнішим прикладом та наставником. Саме він заразив його наукою. Виховання у ній було суворим.

Працювати мали всі. Хто на роботі, хто у школі, університеті чи інституті. Це дуже допомагало потім у дорослому житті. Знаю собою. І я за це дуже вдячний своїм батькам,

– розповідав Борис Патон.

Крім того, він зазначав, що від батька успадкував любов до незалежності, гордість, не сумісну з підлещуванням перед начальством, сильно розвинений практицизм, поспіх у роботі, вимогливість до підлеглих і до себе теж, наполегливість у здійсненні поставленої мети.

Після закінчення школи Борис Патон пішов навчатись у Київський індустріальний інститут (нині Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського). Під час навчання остаточно визначилось коло інтересів майбутнього академіка. Пов'язані вони були з дослідженнями, що проводилися в електрозварювальній лабораторії ВУАН, заснованої та очоленої Євгеном Патоном.

Закінчив Київський індустріальний інститут (нині Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», 1941). Відтоді працював інженером електротехнічної лабораторії заводу «Червоне Сормово» (м. Горький, нині Нижній Новгород, РФ). 1942–2020 - в Інституті електрозварювання НАНУ (до 1944 - у м. Нижній Тагіл Свердловської обл., РФ; відтоді - у Києві): від 1944 - завідувач електротехнічного відділу, 1950–1953 - заступник директора з наукової роботи, 1953–2020 - директор. Головний редактор журналів «Автоматичне зварювання» (від 1953) та «Вісник НАНУ» (від 1969).

У Нижньому Тагілі виконав фундаментальні дослідження процесів зварювання під флюсом (разом з А. Макарою), брав участь в удосконаленні обладнання та технології автоматичного зварювання броньових сталей, у впровадженні зварювальних технологій у танкобудівну промисловість. Від 1943 під керівництвом Є. Патона займався конверсією військових технологій, створенням універсальної апаратури, придатної для широкої номенклатури виробів, а також спеціалізованих складально-зварювальних установок для конвеєрів, для механізованого зварювання під флюсом коротких швів і для зварювання в різноманітних просторових положеннях. 1946 заклав основи теорії автоматів дугового зварювання, розробив вимоги до джерел живлення. На основі цих та інших досліджень було створено нові технології виробництва труб і будівництва трубопроводів, виробництва і ремонту залізничного транспорту тощо. 1949 разом з Г. Волошкевичем вперше в світі створив технологію з’єднання металів - електрошлакове зварювання конструкцій з вузлів необмеженої товщини, що уможливило виготовлення потужних енергетичних установок, ковальсько-пресового обладнання, устаткування для хімічної, атомної та інших галузей промисловості. 1950–53 очолював фундаментальні дослідження нових джерел енергії і особливостей фізико-металургійних процесів, започаткував нові напрями розвитку зварювання та споріднених технологій. Впровадження нової техніки зварювання забезпечило до 1952 відновлення паливно-енергетичної і гірничо-металургійної промисловості в Україні.

У 1-й половині 1950-х рр. розпочав розвивати патонівську наукову школу, організовувати нові цілеспрямовані фундаментальні дослідження, створення інноваційних технологій. Під його керівництвом наукові відділи Інституту електрозварювання НАНУ, конструкторський відділ, експериментальні майстерні, дослідне конструкторсько-технологічне бюро, інженерні центри, експериментальні виробництва, дослідні заводи стали невід’ємними ланками в системі організації досліджень і впровадження їх результатів у виробництво.

У 1985 з його ініціативи Інститут електрозварювання НАНУ було перетворено на міжгалузевий науково-технічний комплекс, до функцій якого входило координування роботи організацій різних міністерств СРСР у галузі зварювального виробництва, створення та впровадження в народне господарство прогресивних технологій, обладнання та матеріалів для зварювання, паяння, наплавлення, нанесення покриттів, отримання нових конструкційних матеріалів методами спецелектрометалургії. Тоді ж сприяв створенню кількох інженерних центрів. Завдяки йому Інститут електрозварювання НАНУ став найбільшим світовим центром зі зварювання.

Під керівництвом Патона було вирішено проблеми виготовлення відповідальних високонавантажених конструкцій нової техніки зі спеціальних сталей, міді, алюмінію, титану, цирконію, ніобію, ванадію та інших металів і їхніх сплавів, розроблено технології виготовлення машин, апаратів, споруд, що експлуатують в якісно нових умовах - при високих тисках або дуже низькому вакуумі, при низьких або підвищених температурах, при радіаційному опроміненні, в космосі або під водою. Зокрема контактне зварювання безперервним оплавленням (спільно з В. Лебедєвим, В. Сахарновим, С. Кучуком-Яценком) значно прискорило будівництво магістральних трубопроводів, з’єднання залізничних рейок, прокату великого перерізу, виготовлення елементів ракет, низки інших відповідальних конструкцій. Очолював розроблення легованих сталей високої міцності, матеріалів і технологій підводного зварювання (І. Савич, С. Максимов), нового покоління порошкових дротів (І. Фрумін, І. Походня). Використання П. та науковцями Інституту електрозварювання НАНУ електронного променю вирішило проблеми зварювання товстостінних посудин із спеціальних сталей, високоміцних сплавів на основі алюмінію і титану та інших матеріалів (Б. Мовчан, О. Назаренко, А. Бондарев, В. Нестеренков).

Від 1952 Патон керував дослідженнями особливостей взаємодії зварювальних джерел нагрівання та створення спеціальної металургії: електрошлакового переплавлення (Б. Медовар), електронно-променевого плавлення (Б. Мовчан, В. Шаповалов), плазмо-дугового переплавлення (В. Лакомський, Г. Григоренко), а також методу електронно-променевого випаровування нанотехнології синтезу заданої послідовності структур (Б. Мовчан), гібридного лазерно-плазмового (І. Кривцун), плазмово-індукційного нагрівання (В. Шаповалов).

1963 Патона започаткував і очолив розроблення обладнання та технологій зварювання, паяння, термічного різання й напилення в умовах космосу. Було проведено перші в світі експерименти з електронно-променевого, дугового і плазмового зварювання і термічного різання на космічному кораблі «Союз-6» на установці «Вулкан» (1969); ручним електронно-променевим інструментом за бортом орбітальної станції у відкритому космосі (1984); металургійні дослідження і створення нових композиційних матеріалів; комплексні експерименти розкриття конструкцій з ферм, їх зварювання і паяння на орбітальній станції «Мир» (1985–96).

Від 1969 очолював науково-дослідні роботи з розроблення промислових роботів для контактного і дугового зварювання, систем групового керування роботами, створення промислового робота для контактного зварювання з елементами адаптації (Г. Спину), системи технічного зору для керування технологічними процесами, зокрема й системи керування електронно-променевими установками при зварюванні тепловидільних елементів атомних реакторів (Ф. Киселівський), розроблення методів адаптації роботів для зварювання, принципів математичного моделювання процесів зварювання (Є. Шаповалов). У 1960–70-х рр. за участі П. створено плазмове та мікроплазмове зварювання (М. Воропай, В. Гвоздецький, Д. Дудко, О. Корнієнко), зварювання та різання лазерним променем (В. Гаращук, О. Величко), енергією вибуху (Ю. Буштедт, В. Кудінов), магнітно-імпульсного (К. Хренов), дифузійного (Г. Харченко, В. Несміх) зварювання, нові технології паяння (В. Хорунов, С. Максимова) та ін. технології зварювання металів, пластмас та композитних матеріалів.

Ним і вченими Інституту електрозварювання НАНУ виконано значний обсяг робіт для потреб ядерної енергетики, авіаційно-космічної промисловості, ракетної техніки, хімічної промисловості, транспорту, мостобудування, кріогенної техніки та інших галузей. П. очолив вивчення проблем діагностики та продовження ресурсу зварних конструкцій (А. Недосека, Л. Лобанов, В. Троїцький). Для висвітлення робіт з цих тематик було засновано журнали «Проблеми спецелектрометалургії» (нині «Сучасна електрометалургія») та «Технічна діагностика та неруйнівний контроль».

Від 1990 Патон керував дослідженнями зі зварювання живих біологічних тканин, вивченням процесів коагуляції, розробленням вимог до спеціальних медичних інструментів і джерел живлення. Було виявлено можливість використання струму високої частоти для з’єднання розрізів тканин і органів, створено спосіб зварювання живих м’яких тканин людини, що застосовують у загальній хірургії, гінекології, отоларингології та ін. галузях (з В. Лебедєвим).

1962 Патона на посаді президента АН УРСР розпочав її реконструкцію. Було розроблено її нову структуру, новий статут, спрямований на найраціональніше використання наукових сил і засобів, концентрацію їх на вирішенні науково-технічного прогресу та економіки країни, започатковано комплексні дослідження значної кількості найважливіших проблем природничих і суспільних наук. 1965 ініціював створення у системі академії десятків нових інститутів і організацій, академічних наукових центрів, що координують наукову діяльність в регіонах. Важливу роль П. відіграв щодо координації діяльності галузевих академій в Україні, співпраці з ВНЗами, розширення їх взаємодії в інтересах розвитку науки і держави в цілому.

Під керівництвом Патона виконано прогнозне оцінювання негативних екологічних і соціально-економічних наслідків будівництва атомної електростанції в районі Чорнобиля, великомасштабної осушувальної та зрошувальної меліорації в Україні, інтенсивної хімізації сільського господарства, перекидання частини стоку річок Дунаю та Дніпра, що і було доведено до керівництва СРСР. 1986 з перших днів катастрофи на ЧАЕС колективи багатьох інститутів АН УРСР, її Президія під керівництвом Патона взяли участь у ліквідації наслідків катастрофи, зокрема підготовки пропозицій для директивних органів України й Урядової комісії СРСР.

На початку проведення М. Горбачовим «перебудови» П. одним із перших звернув увагу на недостатність державного фінансування наукових досліджень і створення інноваційних технологій. Пізніше попри стрімке скорочення державного фінансування, П. зумів зберегти основні наукові школи НАНУ. Вдалося на законодавчому рівні закріпити статус Академії як вищої наукової державної установи, зберегти принципи її академічного самоврядування, здійснити перебудову її структури відповідно до нових умов, спрямувати фундаментальні та прикладні дослідження на вирішення завдань будівництва держави. Під його керівництвом розроблено десятки програм розвитку та впровадження наукоємних інноваційних технологій, що могли вирішити багато виробничих проблем і повернути Україну до провідних промислово розвинених країн. Разом з тим сприяв посиленню соціогуманітарних напрямів діяльності НАНУ. За його президенства створені та успішно працюють інститути економіки і прогнозування, економіко-правових досліджень, проблем ринку, економіко-екологічних досліджень, регіональних досліджень, демографії та соціальних досліджень, українознавства, сходознавства, політичних і етнонаціональних досліджень, соціології, української археографії та джерелознавства, української мови, інші відділення, інститути і центри. За низкою напрямків математики, інформатики, механіки, фізики та астрономії, матеріалознавства, хімії, молекулярної і клітинної біології, фізіології вдалося зберегти світовий рівень досліджень.

У 1982 поблизу Національного науково-природничого музею НАНУ у Києві та 2021 на території Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» встановлено погруддя Б. Патона; 1982 у Нижньому Тагілі на будинку, де жила родина Патонів у 1941–44, та 2021 на фасаді будівлі Президії НАНУ йому відкрито меморіальні дошки. 2020 Президією НАНУ засновано Золоту медаль імені Б. Патона. 2021 з ініціативи членів НАНУ створено Благодійний фонд імені Б. Патона. У тому ж році ВР України перейменувала Державну премію України в галузі науки і техніки у Національну премію України імені Б. Патона. Ім’я П. присвоєно Політехнічному музею при Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» і Київській школі № 79. На його честь перейменовані вулиці Академіка Збарського у Хмельницькому та Гастелло у м. Кам’янське Дніпропетровської обл.

У березні 2020 року стало відомо, що Борис Патон не подав свою кандидатуру на вибори Президента Національної академії наук України, які мали відбутися 16 квітня (через ситуацію з коронавірусом перенесені на пізніший строк), і залишає цю посаду.

У своєму останньому інтерв'ю в липні 2020 року Патон зізнався, що бачить своїм наступником на посаді президента НАНУ Анатолія Загороднього, тому голосуватиме за нього. На виборах 7 жовтня 2020 року переміг саме Загородній, ставши новим президентом НАНУ.

Помер Борис Патон 19 серпня 2020 року у віці 101 року в Києві, де й народився. Був похований 22 серпня в одній могилі з батьками на Байковому (центральна алея, ділянка № 1).

Борис Євгенович Патон автор і співавтор понад 720 винаходів (500 іноземних патентів), більше 1200 різноманітних публікацій, в тому числі 20 наукових монографій.

Освіта

У 1941-му Борис Євгенович закінчив Київський політехнічний інститут.

У 1945 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук.

У 1952-му – захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук.

У 1951 році був обраний членом-кореспондентом.

У 1958-му був обраний дійсним членом (академіком) Академії наук України.

З 1962 року є дійсним членом Академії наук СРСР (з 1992-го – Російської академії наук).

Сім'я

Батько - Євген Оскарович Патон, мати Наталії Вікторівни Патон (до шлюбу Наталія Будде), домогосподарка. Мав старшого за нього на рік брата Володимира.

Родина Бориса Євгеновича Патона складається з його дружини та дочки.Дружина - Ольга Борисівна Патон (у дівоцтві Мілованова), яка була науковцем та працювала провідним інженером в Інституті механіки НАН України. Вони були у шлюбі 65 років.Їхня дочка - Євгенія Борисівна Патон, яка була членом-кореспондентом НАН України та завідувачкою лабораторії в Інституті клітинної біології та генетичної інженерії НАН України.

Звання, чини, регалії

Президент, академік та член-кореспондент НАН України/АН України/АН УРСР, академік АН СРСР, доктор технічних наук, професор.

Директор Інституту електрозварювання імені Є.Патона НАН України (1953—2020); генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (1986—2020); президент Міжнародної асоціації академії наук (1993—2017); член Ради Національної безпеки України (1992—1994), Ради Національної безпеки і оборони України ради національної безвеки України (1997—2005, 2008—2010), Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (1996—2009), Державної комісії з питань реформування, розвитку Збройних сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки (2003—2005); голова Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (1969—2020; до 1992 — Комітет з Державних премій Української РСР); перший заступник голови Національної ради з питань науки, інновацій та сталого розвитку України (2009—2010); входив до складу Адміністративного комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій (2017—2020), очолював Раду президентів академій наук України (1995—2020).

Депутат Верховної Ради УРСР 5–11 скликань та Верховної Ради СРСР 6–11-го скликань, народний депутат СРСР (1989—1991), член Президії Верховної Ради УРСР 6–9 скликань, заступник голови Ради Союзу Верховної Ради СРСР.

Цікаві факти

Протягом усього життя Борис Патон займався наукою. Він є автором понад тисячі наукових публікацій та понад 400 винаходів. До сфери наукових інтересів Патона належали зварювальні процеси, кібернетика, медицина, металургія.

Борис Патон став президентом Національної академії наук України у 1962-му, щоп’ять років переобираючись на новий термін. Останнього разу його переобирали у 2015 році. Загалом академік Патон обіймав посаду протягом 58 років.

Борис Патон із 1962 року очолював заснований його батьком Інститут електрозварювання.

Час заснування академії та день народження Патона збігаються – листопад 1918 року.

Майбутній науковець народився в Києві 14 листопада 1918 року у родині директора Інституту електрозварювання, викладача Київського політехнічного інституту академіка Євгена Оскаровича Патона. У паспорті Бориса Патона помилково зазначили іншу дату – 27 листопада, оскільки до дати нового стилю його справжнього дня народження, що зафіксовано у метричній книзі київської церкви Св. Марії-Магдалини, додали зайвих 13 днів.

Рід Патонів має дворянське походження, а предки Бориса Євгенійовича перебували на цивільній та військовій службі у Російській імперії.

У радянські часи та у перші роки існування незалежної України назву академії неодноразово змінювали. У 1918–1921 роках вона мала назву Української академії наук у Києві (УАН), із 1921 по 1936 рік — Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936–1991 роках — Академія наук Української РСР, із 1991 по 1993 рік — Академія наук України. З 1994 року установа має назву Національної академії наук України.

У 2018 році Національна академія наук України та Борис Патон відсвяткували свої сторічні ювілеї.

Завдяки напрацюванням Патона був здійснений перший експеримент зі зварювання у космосі.

Патон створив апарат під назвою "Вулкан" для обробки металу який дозволяє різати, зварювати та паяти у космічних умовах. Уперше прилад випробували на кораблі "Союз-6" у 1969 році здійснивши зварювання за допомогою електронного променя, плазми та електрода.

Згодом на базі "Вулкану" створили ще один апарат для роботи з металом в умовах космосу – "Випарник" ("Испаритель"). Його випробували у серпні 1979 р. на борту космічної станції "Салют-6" космонавти В. Ляхов і В. Рюмін.

Досвід, накопичений у процесі розробок "Вулкана" та "Испарителя", а також експериментів із ними на Землі і в космосі, дозволив розробити в 1984 році універсальний ручний інструмент для роботи з металами в умовах космосу – "УРИ".

Також науковець був одним із розробників методу електрозварювання м'яких тканин, так званого "шву Патона" – унікальної технології зварювання живих тканин, яка дозволяє знизити крововтрату під час операції, також скоротити час її проведення.

Патон є засновником галузі спецметалургії, яка базується на вдосконалених методах розплавлення металів за допомогою електрики. Завдяки ним з’явилася можливість розплавляти метали, стійкі до корозії та високих температур, що знайшло застосування у космічній, реактивній та атомній промисловості.

Крім того, науковець зробив значний внесок у розробку методів підводного зварювання, зокрема, створивши спосіб напівавтоматичного зварювання порошковим дротом.

Загалом Патон є автором понад тисячі наукових публікацій та понад 400 винаходів.

Міст у Києві названий на честь батька Бориса Патона. Євген Патон спроєктував цей міст і першим випробував його разом з синами Борисом та Володимиром, проїхавши ним на службовій машині. Унікальність мосту полягає у тому, що при його зведенні вперше використали технологію цільного зварювання.Зведення мосту Патона розпочали у 1940 та завершили у 1953 році. Довжина мосту сягає 1543 метрів. На момент зведення він був найбільшим в Європі суцільнозварним мостом, у якого вперше всі шви виконали за допомогою автоматичного зварювання.

Із 1 листопада 1954 року по 9 червня 2004 року по мосту проходила трамвайна лінія. Сьогодні він є частиною Малої окружної дороги Києва.

Борис Патон став першим українцем, нагородженим званням Героя. Цю відзнаку 23 серпня 1998 року запровадив другий президент України Леонід Кучма, нагородивши Патона у день народження науковця – 28 листопада того ж року "за самовіддане служіння науці, визначні досягнення в галузі зварювання та спеціальної електрометалургії, що сприяли визнанню й утвердженню авторитету вітчизняної науки в світі".

За радянськими законами, як двічі Герою Соціалістичної Праці, Борис Патон був ушанований прижиттєвим бронзовим погруддям у рідному Києві – на вулиці Богдана Хмельницького, перед будівлею Академії наук НАН України. Таким чином він став першим (і поки що єдиним) киянином, увічненим таким чином.

Самого академіка цей факт трохи бентежив. В одному з інтерв'ю він стверджував, що йому стає ніяково, коли він проходить повз бюст – і навіть просив, щоб пам'ятник демонтували. "Я живий, а тут в центрі міста стоїть моя бронзова статуя", – казав Борис Євгенович.

У вересні 2020 року НАН України запровадила Золоту медаль імені Бориса Патона. Її вручатимуть винахідникам за створення прикладних інноваційних науково-технічних розробок "з метою увічнення пам'яті академіка Бориса Патона". Ініціатива була одностайно підтримана членами Президії НАН.

Принципово залишався працювати в Києві. Відома історія, коли київському академіку Борису Патону в 1975 році наполегливо пропонували залишити Україну заради поста очільника Академії наук СРСР у Москві, який незадовго до цього за станом здоров'я лишив Мстислав Келдиш. На щастя, Борис Патон категорично відмовився, навіть всупереч бажанню Брежнєва. Вчений хотів працювати саме у Києві, в Інституті електрозварювання та українській Академії наук, створених його батьком.