Ярош, Дмитрий Анатольевич: відмінності між версіями

Матеріал з ДОСЬЄ
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 33: Рядок 33:
== Семья ==
== Семья ==
Женат, вместе с женой Ольгой воспитывает двух дочерей: Анастасию и Ирину, сына Дмитрия.<ref>[http://versii.if.ua/novunu/ukrayinska-revolyutsiya-porodila-novih-lideriv/ Українська революція породила нових лідерів?]</ref>
Женат, вместе с женой Ольгой воспитывает двух дочерей: Анастасию и Ирину, сына Дмитрия.<ref>[http://versii.if.ua/novunu/ukrayinska-revolyutsiya-porodila-novih-lideriv/ Українська революція породила нових лідерів?]</ref>
== Личное дело ==
Лідер "Правого сектера" народився й живе з дружиною і двома дітьми в Дніпродзержинську. Його мати працювала на вагонобудівному заводі, батько - інженером у газовому цеху місцевого металургійного комбінату. У квітні 1989 року Ярош підняв перший жовто-блакитний прапор на сході України, на Дніпропетровщині. Сформував перші осередки Руху в Дніпродзержинську, Українську студентську спілку. Служив у ракетних військах у Білорусі та під Іркутськом. Там виступив проти ГКЧП, розклеював у частині листівки. Працював вахтовим методом на "Ноябрьскнафтогазе", ремонтувіав електродвигуни, Дніпровському меткомбінаті. . Зорганізував там страйкком. Потім торгував на базарі.
"Пряжу возив із Чернігова. Дружина плела дитячі кофточки, а я продавав. Зразу соромно було, а подивився: біля мене полковники відставні стоять, учителі, лікарі. Спілкування доволі інтелектуальне", - розповів він.<ref>[http://www.volynpost.com/news/28014-tymoshenko-na-majdani-persha-reakciia-internetu Україні необхідна люстрація - Дмитро Ярош]</ref>


{{Источники}}
{{Источники}}

Версія за 23:19, 22 лютого 2014

Ярош Дмитрий Анатольевич
Ярош Дмитрий.jpg
Председатель Центрального Провода Всеукраинской организации «Тризуб» им. Степана Бандеры

Биография

Родился 30 сентября 1971 года в г. Днепродзержинск. В 1988 году окончил СШ № 24 г. Днепродзержинск. Образование высшее: в 2001 году окончил филологический факультет Дрогобычского государственного педагогического университета им. Ивана Франко.

С ноября 1988 включился в национально-освободительную борьбу. Член НРУ с февраля 1989 г., член УГС с июня 1989.

С октября 1989 г. по ноябрь 1991 проходил службу в армии.

В июне 1994 г. стал членом- учредителем «Тризуба» им. С.Бандеры.

Руководил Каменский взводом, Сичеславской областным отрядом, Днепровским куренем, Надднепрянским кошем.

С 1996 по 1999 годы - Председатель Центрального Провода Всеукраинской организации «Тризуб» им. Степана Бандеры.

С августа 1999 по 2002 член Центрального Провода, ответственный за деятельность организационных структур на Приднепровье, куратор внешнеполитического направления деятельности Организации.

С 2002 г. Главный инспектор Всеукраинской организации «Тризуб» им. Степана Бандеры, член Центрального Провода.

С января 2005 г. исполнял обязанности Председателя Центрального Провода.

14 августа 2007 на VI Чрезвычайном Большом Сборе Всеукраинской организации «Тризуб» им. Степана Бандеры утвержден Председателем Центрального Провода.

Семья

Женат, вместе с женой Ольгой воспитывает двух дочерей: Анастасию и Ирину, сына Дмитрия.[1]

Личное дело

Лідер "Правого сектера" народився й живе з дружиною і двома дітьми в Дніпродзержинську. Його мати працювала на вагонобудівному заводі, батько - інженером у газовому цеху місцевого металургійного комбінату. У квітні 1989 року Ярош підняв перший жовто-блакитний прапор на сході України, на Дніпропетровщині. Сформував перші осередки Руху в Дніпродзержинську, Українську студентську спілку. Служив у ракетних військах у Білорусі та під Іркутськом. Там виступив проти ГКЧП, розклеював у частині листівки. Працював вахтовим методом на "Ноябрьскнафтогазе", ремонтувіав електродвигуни, Дніпровському меткомбінаті. . Зорганізував там страйкком. Потім торгував на базарі. "Пряжу возив із Чернігова. Дружина плела дитячі кофточки, а я продавав. Зразу соромно було, а подивився: біля мене полковники відставні стоять, учителі, лікарі. Спілкування доволі інтелектуальне", - розповів він.[2]

Источники