Григорій Сковорода: відмінності між версіями

← Попереднє редагування

@@ Рядок 29: / Рядок 29: @@
 Упродовж 1734–1753 років він здобув ґрунтовні знання з гуманітарних наук у Києво-Могилянській академії, хоч повного академічного курсу не закінчив. У 1742–1944 рр. був співаком придворної хорової капели цариці Єлизавети, отримав добру, як на той час, музичну освіту, звання регента. У 1744 р. повернувшись до Києва, поновив навчання в Києво-Могилянської академії в класі філософії. А вже в 1745 р. вирушив до Угорщини, завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Вишневського, де пробув п’ять років.
+Працюючи перекладачем з німецької й латини, Г. Сковорода подорожував разом з Ф. Вишневським містами Священної римської імперії германської нації. Цей наддержавний союз існував у Західній Європі в 962–1806 роках та об’єднував німецькі, італійські, франкські, балканські й західнослов’янські держави і народи. Тож Г. Сковорода, перебуваючи в офіційному відрядженні, міг вільно переміщуватися по всій території тодішнього «євросоюзу».
+Ось як М. Ковалинський описує, зі слів Г. Сковороди, його перебування за кордоном: «Подорожуючи з цим генералом, мав він нагоду, з його дозволу й за його допомогою, поїхати з Угорщини у Відень, Офен, Пресбурґ та інші навколишні місця, де, цікавлячись по своєму бажанню, намагався знайомитися передусім з людьми, які дуже славилися тоді вченістю й знаннями. Він говорив дуже справно і з особливою чистотою латинською й німецькою мовами, достатньо розумів еллінську, що й сприяло йому набути знайомство і приязнь учених, а з ними нові знання, яких не мав і не міг мати у своїй вітчизні».
+Відмінно володіючи німецькою як офіційною мовою імперії та класичною латиною, український шукач знань спілкувався зі знаменитими європейськими вченими, слухав їхні лекції, працював в університетських бібліотеках, знайомився з педагогічними й філософськими школами – здобував знання, яких не міг отримати на батьківщині. У Київо-Могилянській академії Григорій здобував базову освіту, але підбір тамтешніх навчальних предметів не задовольняв його спраги до знань: «Обсяг наук, що викладалися в Києві, видався йому недостатнім. Він забажав бачити чужі краї», – зазначає М. Ковалинський. Крім того, догматика й схоластика гнітили самостійне мислення, а єзуїтська методика диспутів спонукала до вивертання душі, а не сприяла просвітленню серця, критичному мисленню й самопізнанню. Тільки в реформатських (протестантських) навчальних закладах Європи, зокрема Угорщини, де освітній процес спрямовувався на духовне зростання, на розвиток національної свідомості й культури, український студент знайшов те, до чого прагнув. А ще пізнавав життя людей у тих країнах
+Безперечно, спраглий до знань Г. Сковорода, за сприяння голови «Токайської комісії…» Ф. Вишневського, сам здійснив поїздки до Відня, Пресбурґа, Праги та інших освітніх центрів Європи, де засвоював новаторські освітянські ідеї. Тамтешні педагоги, філософи приймали Григорія Сковороду як рівного, бо з перших хвилин знайомства відзначали в співбесідникові освіченість і вихованість.
+За п’ять років праці в «Токайській комісії…» Г. Сковорода побував у близьких од Токаю містах – Шарошпотоці (давня українська назва – Поток, а в мадярській інтерпретації – Каламутний потік), Дебрецені (давня українська назва – Доброчин), у Кошицях, Пресбурзі (мадярська назва – Пожонь, словацька – Преслав, згодом – Братислава), Офені (слов’янська назва – Буда, згодом – Будапешт), Відні, де мав можливість відвідувати місцеві навчальні заклади. Є непрямі свідчення, що Г. Сковорода побував у Словенії, Італії, Німеччині, Польщі, проте прямих документальних підтверджень цьому немає. Одначе, у своїх філософських діалогах він згадує Венецію, Флоренцію, Німеччину й Польщу.
+З Токаю Г. Сковорода ходив пішки мальовничою виноградною долиною в сусіднє місто Шарошпоток, яке було вище по течії Бодрогу. Шарошпоток величали «Афінами на березі Бодрогу», бо завдяки знаменитому Реформатському колеґіуму, заснованому 1531, місто з середини XVI ст. стало найсильнішою цитаделлю Реформації й потужним культурно-освітнім центром Угорщини, де формувалась ідеологічна база в боротьбі з Габсбурзькою монархією, яка з 1526 володіла Чехією й Угорщиною. Саме через колеґіум, який по суті був академією, Шарошпоток асоціювався з Афінами зі знаменитою Платоновою Академією. Реформація почала поширюватися в Угорщині саме з Шарошпотоку, й тому тут засновано перший протестантський навчальний заклад – провідний колеґіум Угорщини, викладання в якому велося латиною.
 Наприкінці серпня 1745 року комісія вирушила з Києва і у 20-х числах вересня прибула до Токаю. Окрім Токаю, Сковорода відвідав Пресбург, Офен, Відень та інші навколишні міста, де спілкувався з ученими людьми. Існують припущення, що Сковорода побував в Італії й Німеччині, проте документальних підтверджень цього, як і можливого навчання в університеті Галле.
@@ Рядок 38: / Рядок 50: @@
 жовтня 1750 році Сковорода вирішує повертатися в Україну до Києва, куди він прибув з черговим транспортом вина, а звідти - до Чорнухів, де нікого з родини не застав у живих.
-У 1750 - 1751 році переяславський єпископ Николим (Скребницький) запросив Сковороду працювати учителем поетики в нещодавно заснованому колегіумом в Переяславі. Сковорода погодився, підготував свій курс і розпочав заняття. За три-чотири місяці назрів конфлікт зі Скребницьким, якого не вдовольняли методи викладання Сковороди і який наполягав на дотриманні старих зразків. Сковорода не погодився змінити написані ним правила для поезії. Владика образився, Сковороду вигнали.
+У 1750 - 1751 році переяславський єпископ Николим (Скребницький) запросив Сковороду працювати учителем поетики в нещодавно заснованому колегіумом в Переяславі.
+Працюючи викладачем поетики у Переяславському колеґіумі, Г. Сковорода написав навчальний посібник «Міркування про поезію й порадник до її мистецтва» (не зберігся), де виповів суть мистецтва поетики й нову методику її викладання. Викладав поетику по-новаторськи, бо його розуміння поетичного мистецтва відрізнялось од узвичаєних у старій українській школі засад піїтики. Та змушений був залишити викладацьку працю через конфлікт із Переяславським єпископом Никодимом Срібницьким, який наказав Григорію Сковороді повернутись до викладання старим методом і вимагав од нього писаної відповіді судовим порядком через консисторію, чому він не виконує наказ. За переказом М. Ковалинського: «Сковорода відповів, що він покладається на суд усіх знавців у тому, що міркування його про поезію і керівництво, написане ним, є правильне і засноване на природі цього мистецтва. При цьому в поясненні додав латинське прислів'я: Alia res sceptrum, alia plectrum, тобто: Одна справа – пастирська патериця, а інша – пастуша сопілка». Пихатий єпископ, «перевернувши своє незнання в його непослух», розцінив це як виклик, і молодий викладач у середині 1751 пішов з колеґіуму. Так Григорій Сковорода пройшов перше випробування моральної міцності й професійності, явивши волю свого духу, відданість Істині та основні риси характеру – принциповість і непоступливість неправді у своїй правоті.Сковорода погодився, підготував свій курс і розпочав заняття. За три-чотири місяці назрів конфлікт зі Скребницьким, якого не вдовольняли методи викладання Сковороди і який наполягав на дотриманні старих зразків. Сковорода не погодився змінити написані ним правила для поезії. Владика образився, Сковороду вигнали.
 Після скандалу Сковорода проживав у приятеля, бідував.
@@ Рядок 57: / Рядок 71: @@
 Улітку 1759 року Сковорода прийняв запрошення білгородського та обоянського єпископа Йоасафа Миткевича викладати поетику в харківському колегіумі. На той час колегіум був найпередовішим навчальним закладом в усій Україні, тут, на відміну від Києво-Могилянської академії, віддавали перевагу природничим і точним наукам, поряд з латиною більше вивчали грецьку, німецьку, французьку мови. Сковорода викладав тут з ентузіазмом.
+[[Файл:Харківський колеґіум, ХVІІІ–ХІХ ст..png|міні|Харківський колеґіум, ХVІІІ–ХІХ ст. ]]
 Викладаючи в Харківському колегіумі піїтику, синтаксис, грецьку мову, Г. Сковорода захопився античною літературою. Тоді він почав писати «Байки харківські». Згодом залишивши роботу в Харківському колегіумі останні 25 років життя подорожував українськими і російськими землями.
@@ Рядок 72: / Рядок 86: @@
 У лаврі знайомі ченці пропонували Сковороді постригтися в монахи, аби стати стовпом церкви і окрасою господи. На це він відповів: «Досить і вас, стовпів неотесаних, у Храмі Божому».
-На початку навчального року Ковалинський вернувся до Харкова, а Сковорода - через кілька місяців. Тепер він проживав в околицях Харкова без будь-якого заняття. За той період в Україні скасували гетьманський уряд і автономію слобідських полків, що означало швидку ліквідацію української державності. Сковорода, однак жодним чином не відгукнувся на ці події. У цей період він практично покинув писати поезію.
+Через нестерпний гніт церковної ідеології й імперської адміністрації Григорій Сковорода змушений був залишити офіційну освітню працю та обрав зовсім новий і незнаний до того спосіб життя – вільні просвітницькі мандри.
+То був дуже небезпечний протестний вибір найосвіченішої людини в Російській імперії. І те мандроване вільне й небезпечне життя мудреця тривало чверть століття. Імперські служби й церковна влада завели проти Сковороди таємні справи, й він зазнавав постійного церковно-поліцейського гоніння, тож змушений був мандрувати й переховуватися. Мандроване життя мудреця було сповнене небезпек, пригод, оповите легендами. Слава про мудреця ширилася по всій Слобідській Україні й далі, і кожний, бідний чи багатий, хотів побачити й почути цього незвичайного чоловіка.
+«Народний учитель, у свиті простого чоловіка, він був доступний кожному, хто мав у ньому потребу», – так ясно охарактеризував освітянське подвижництво козацького мудреця Г. С. Сковороди Орест Маркович Новицький (1806–1884), український філософ, автор фундаментальної праці «Поступовий розвиток давніх філософських учень у зв’язку з розвитком язичницьких вірувань».
+Отож, залишивши колеґіум не з власної волі, Григорій Сковорода спершу оселився за 10 верст од Харкова, на березі Лопані, на пасіці в Гужвинському лісі, що належав відставному підпрапорному Василеві Земборському, батькові одного з учнів педагога в Харківському колеґіумі. Тут, серед заповідної природи, мудрець відсторонився од кишла імперських аґентів і ченців-фарисеїв та почав писати філософські байки, які склали збірку «Байки Харківські» – першу в українській літературі. Тут же філософ написав свій перший філософський діалог «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе». Усі свої філософські праці Г. Сковорода написав протягом 25-літнього мандрівного життя.На початку навчального року Ковалинський вернувся до Харкова, а Сковорода - через кілька місяців. Тепер він проживав в околицях Харкова без будь-якого заняття. За той період в Україні скасували гетьманський уряд і автономію слобідських полків, що означало швидку ліквідацію української державності. Сковорода, однак жодним чином не відгукнувся на ці події. У цей період він практично покинув писати поезію.
 Улітку 1767 року, перебуваючи в Курязькому монастирі в архімандрита Феофана Федоровського, Сковорода написав Ковалинському листа, з якого видно, що з ним нещодавно трапилася «буря», «вихор». Свого часу Ізмаїл Срезневський записав історію, котра начебто сталася зі Сковородою в 1765 році, коли він проживав на хуторах біля Валків. Згідно з нею, у вже немолодого Сковороду, який проживав на пасіці, закохалася дочка відставного майора Олена, яка жила по сусідству і яку він навчав духовній поезії і співам. Загалом філософ почував себе надто стримано у товаристві красивих дівчат, але схоже, їй відповів взаємністю. Однак коли начебто дійшло до вінчання, Сковорода не зміг дати відповідь, чи з доброї волі вступає в шлюб, і втік з-під вінця.
@@ Рядок 99: / Рядок 119: @@
 Від Тев'яшова Сковорода помандрував до Якова Правицького в Бабаї.
+[[Файл:Кімната Сковороди.png|міні|«Кімнатка» мудреця Григорія Сковороди в домі Ковалівських]]
 У той час Михайло Ковалинський, який служив вихователем у родині колишнього гетьмана Кирила Розумовського, подався разом зі синами Левом і Григорієм до Геттінгена й Ліона. На початку 1773 року вони прибули до Лозанни, де перебували понад пів року. Тут Ковалинський познайомився з богословом і природознавцем Жаном-П'єром-Даніелем Мейнгардом (1694 - 1776), певний час проживав у його заміському будинку. Мейнгард був дуже схожий на Сковороду рисами обличчя, характером, поведінкою і способом мислення. Коли в 1775 Ковалинський зустрівся зі Сковородою і розповів йому про Мейнгарда, на філософа це справило велике враження; він вважав його своїм двійником і навіть підписував свої твори другим іменем «Даниїл Мейнгард».
@@ Рядок 111: / Рядок 131: @@
 Помер Григорій Сковорода 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 р. у селі Іванівка (нині – Сковородинівка) Золочівького району Харківської області в домі Андрія Ковалівського.
+[[Файл:М огила Сковороди.png|міні|Могила Г. С. Сковороди з новим надмогильним каменем з заповітним написом. 2020]]
 Впродовж багатьох років спадщина Г.Сковороди не втрачає своєї актуальності, не перестає привертати увагу численних науковців, громадських діячів, освітян, надалі залишається невичерпним джерелом удосконалення педагогічної теорії і практики у різні періоди розвитку українського суспільства. На етапі соціальних трансформацій в Україні філософські й педагогічні твори Г. Сковороди відкривають у контексті сучасних викликів демократичні, гуманістичні ідеї освіти, навчання й виховання молоді. Високо цінували Г. Сковороду як народного філософа український історик і письменник М. Костомаров, П. Куліш. Іван Франко, один із найбільших знавців давнього письменства, оцінив постать Григорія Сковороди, як «появу вельми помітну в історії розвитку українського народу, вважаючи його «предтечею нової епохи», у творчості якого, хоч і в старій формі, знайшли вираження «нові ідеї європейської філософії й етики».
@@ Рядок 119: / Рядок 139: @@
 ==Сім'я==
+[[Файл:Хата батьків Сковороди.png|міні|Хата з меморіальної садиби батьків Григорія Сковороди в Чорнухах.
+Реконструкція типової садиби малоземельного козака XVIII століття. 1972 р.]]
+Батько Савка (Сава) Леонтійович походив зі старовинного сіверського роду козаків-характерників – ясновидців, цілителів, духовних наставників; займався хліборобством і виноробством. А один з перших біографів Г. Сковороди, харківський філософ, композитор, теоретик музики, мінералог, уродженець Пешта Густав Гесс-де-Кальве (1784–1838) у своїй праці «Сковорода – український філософ» (1817) стверджував, що Сава Сковорода був священиком. Про це не згадує ні сам Григорій Савович, ні його найближчий учень і товариш, перший і найбільше знаючий біограф Михайло Іванович Ковалинський (1745–1807), просвітницький діяч і генерал-майор. Хоч на той час у сільських парафіях України священики були виборні, й селяни могли обрати собі душпастирем освіченого й шанованого ними односельця. Григорій відчував глибоку духовну спорідненість із батьком і дуже тяжко переживав його смерть (хлопцеві тоді було дванадцять років, і батько ще встиг спорядити сина на навчання в Київо-Могилянську академію). Помер наприкінці 1730-х або на початку 1740-х років.
+[[Файл:Памятна плита з текстом.png|міні|Пам’ятна плита з текстом: «На цьому подвір’ї була садиба родини Сковородів – Сави Леонтійовича та Пелагеї Степанівни, в якої народився 3 грудня 1722 року велет розуму людського, філософ і поет Григорій Савович Сковорода». У 1991 р. тут встановили пам’ятник мудрецеві роботи київських скульпторів, який варварськи знищили. Харсіки, 2022 ]]
+Мати Палажка (Пелагея) Степанівна походила з переяславського козацько-старшинського роду Шанґереїв, що мав черкеські (адизькі) й українські корені. Черкеси – загальна назва адизького субетносу. Черкес, черкас (самоназва – адиге) походить від кир – степ і кас – людина і означає – степова людина; подібну етимологію має козак (від кас, кос – людина і ак – ясний, вільний) – людина волі. Тобто черкес і козак мають спільне смислове значення – вільна людина. У ХVІ–ХVІІ століттях Українців-Козаків офіційно називали Черкасами, а центральну Україну на тогочасних географічних картах позначали – Черкаси. Згодом стала відома кавказька Черкесія, в яку запрошував Григорія Сковороду його перший учень, дипломат Василь Томара, і це невипадково. Володимир Олександрович Сологуб (1813–1882), граф з давнього українсько-литовського роду, мемуарист, прозаїк, драматург, послідовник природної школи М. В. Гоголя, так проникливо охарактеризував Черкесів: «Черкеси, перші аристократи у Світі; тип їхній дивовижний».
-Батьки Г. Сковороди належали до малоземельних селян-козаків Сави та Пелагеї. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина в Чорнухах; помер наприкінці 1730-х або на початку 1740-х років.
+Отже, предки Григорія Сковороди були козаками (з українськими й черкеськими коренями) – аристократами, вільними людьми, тобто не перебували в кріпацькій залежності ні від панів, ні від монастирів. Це й стало генетичною основою Сковородиної волелюбності й духовного подвижництва.
 ==Освіта==
@@ Рядок 213: / Рядок 238: @@
 Легенд, пов’язаних з останніми днями Григорія Сковороди, дуже багато. Хтось пише, що мудрець самостійно викопав могилу й уклав її дубовим листям, а хтось додає містичні розмови, які начебто філософ провадив перед смертю. Але зрештою всі легенди сходяться на тому, що Сковорода відчував, що сили його покидають, тому й уклав реєстр своїх творів, найважливіші з яких позначав 3–4 зірочками. За легендами, в останні дні Сковорода здійснив усі необхідні приготування, а ввечері, покинувши товариство, що зібралось у Пан-Іванівці, вийшов на пагорб із заступом, щоб викопати могилу. А вранці, коли господар маєтку прийшов покликати Григорія, то всі побачили, що Сковорода вже спочив вічним сном, відправившись в останню мандрівку.
-Видатний український філософ, мандрівник, педагог, поет відійшов у вічність 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (сьогодні Сковородинівка, що на Харківщині). На надгробку, як і заповідав Сковорода, викарбували напис: “Світ ловив мене, та не спіймав”.
+{{Цитата|Видатний український філософ, мандрівник, педагог, поет відійшов у вічність 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (сьогодні Сковородинівка, що на Харківщині). На надгробку, як і заповідав Сковорода, викарбували напис: “Світ ловив мене, та не спіймав”.}}
 Григорій Савич допомагає визначитися з найголовнішими питаннями: “Хто я?”, “Для чого прийшов у цей світ?”. Ідея сродної праці про усвідомлення свого покликання, про те, що не варто соромитися бути тим, ким ти є. “Усе, що потрібне людині, Бог створив легким”, – стверджує філософ.
-Григорій Сковорода намагався знайти секрет щастя. Він говорить, що щастя полягає в самопізнанні: потрібно знайти самого себе і “відкрити для щастя свою теплу душу”. Неважливо, чи людина багата, скільки почестей та чинів вона має, якого вона віку, адже за Сковородою, щастя не залежить від цього.
+{{Цитата|Григорій Сковорода намагався знайти секрет щастя. Він говорить, що щастя полягає в самопізнанні: потрібно знайти самого себе і “відкрити для щастя свою теплу душу”. Неважливо, чи людина багата, скільки почестей та чинів вона має, якого вона віку, адже за Сковородою, щастя не залежить від цього.}}
 ==Посилання==
@@ Рядок 224: / Рядок 249: @@
 . [https://nus.org.ua/2022/12/02/vichnyj-student-vchytel-novator-vegetarianets-ta-daunshyfter-33-tsikavi-fakty-pro-nespijmanogo-svitom-skovorodu/ Нова Українська Школа]
+. [https://skovoroda.man.gov.ua/ua/article/ukrainskyi-fenomen-hryhoriia-skovorody--zhaivoronka-mudretsia-300-littia-vid-narodzhennia-chastyna-1 Науково-освітній портал Григорій Савович Сковорода"]