Смакула Олександр Теодорович: відмінності між версіями

Олександр Смакула мав добру наукову перспективу в Німеччині, та все-таки прагнув повернутися на рідну землю. У 1928 році він, на запрошення колишнього вчителя і земляка професора А. Музички, приїхав до Одеси працювати в університеті. Проте, беручи до уваги винятково тяжкі часи для України й особисто для О. Смакули, професор Поль відкликав його до Німеччини. І вже 1930 року молодий учений почав працювати у Гайдельберзі і Інституті медичних досліджень керівником оптичної лабораторії, а з 1934року  - керівником дослідної лабораторії всесвітньо відомої фірми Кпрла Цайса в Єні.

Тут, досліджуючи стероїди, вітаміни, органічні кристали, він стає фактично фундатором квантової органічної хімії. Його праці створили передумови для синтезу вітамінів А, В2 та ін. Процес трансформації кристалічного вуглецю електричними збудженнями р-електронів називають тепер «інверсією Смакули».

Оскільки оптичні лінзи є основним елементом різних приладів — мікроскопів, фотоапаратів, телескопів, перископів, стереотруб, біноклів, різних оптичних пристроїв до стрілецької зброї тощо — це відкриття стало великим здобутком, яким користується все людство до сьогодні, як на Землі, так і в космосі для фотографування Землі та інших планет.

Попри те, що Олександр Смакула був далеко від батьківщини, він завжди залишався патріотом України, підтримував тісні зв'язки з українцями американської діаспори, був дійсним членом наукового товариства Тараса Шевченка, почесним членом товариства українських інженерів Америки та інших наукових товариств. Він багато допомагав своїм землякам-науковцям. Протягом довгих років життя за кордоном учений мріяв побачити Україну.  

{{Цитата|  Працюючи в Німеччині, Олександр Смакула писав у листі до свого колеги — вченого-математика Олександра Левицького: «Звертаєте мені увагу аби я не загубився для української науки, про се і сам я часто думаю. Друкувати свої праці мушу в німецьких журналах, бо вони доступні для наукових робітників і то не тільки німецьких, але і всяких других. Не беріть мені, будь ласка, сього за зле, буду поміщувати свої праці і в Записках Наукового Шевченківського Товариства».}}

Наприкінці війни учений разом з іншими видатними фізиками й інженерами переїхав до США, де працював у військовому форті-лабораторії (штат Вірджинія) і досліджував матеріали для інфрачервоної техніки.

1951 року Смакулу запрошують на посаду професора Массачусеттського технологічного інституту, при якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Цей науковий заклад вважається найкращою вищою технічною науковою інституцією в Америці. Тут він почав займатися найактуальнішими проблемами твердотільної електроніки, дослідженням технології і властивостей електрооптичних матеріалів і пристроїв, феромагнітних і п’єзоелектричних матеріалів, лазерів на рідкоземельних елементах, тонких плівок, нових нелінійних напівпровідникових кристалів, органічних та надпровідних структур. У цьому ж інституті тоді працювали науковці світової слави, такі як творець кібернетики Норберт Вінер, творець математичної теорії пересилання інформації Клод Шеннон, визначні фахівці: з квантової механіки Джон Слейтер, з теорії інформації Джеральд Віснер, з комп’ютерної лінгвістики Ноа Хомський та багато інших.