Сергій Корольов: відмінності між версіями

==Біографія==

З червня 1930 року — старший інженер ЦАГІ. Розробив ряд конструкцій планерів, які успішно літали.

У серпні 1929 року студент Московського вищого технічного училища Сергій Корольов познайомився з видатним вченим Костянтином Едуардовичем Ціолковським, і ця зустріч означала початок нового етапу в житті майбутнього конструктора. Юнак буквально «захворів» ракетами, реактивними двигунами і всім, що з цим пов'язано. «Костянтин Едуардович вразив тоді своєю вірою в можливість космоплавання, — згадував через багато років Корольов. — Я пішов від нього з однією думкою: будувати ракети і літати на них. Всім сенсом мого життя стало одне — пробитися до зірок». Після закінчення ВНЗ і отримання диплома молодий інженер впритул зайнявся вивченням теорії Ціолковського. Ознайомлення з ідеями вченого почалося з книги «Реактивний аероплан», яку Корольов кілька разів простудіював, як то кажуть, від першої до останньої сторінки. Висновок з прочитаного для Сергія Павловича був чіткий і ясний: «Треба спробувати створити ракету для польоту в заатмосферний простір. Справа складна, насамперед треба створити літак з реактивним двигуном, а прообразом такого літака повинен стати планер на реактивній тязі». Так захоплений планерист перетворився на ще більш відданого своїй справі ракетобудівника, а в його професійний лексикон міцно увійшов термін «ракетоплан».

В цей же час Корольов познайомився з Фрідріхом Артуровичем Цандером — учнем Ціолковського, конструктором ракетних двигунів. Він і запросив молодого інженера співпрацювати з групою вивчення реактивного руху (ГВРР), в якій зібралися ентузіасти-однодумці. З березня 1931 року Корольов поєднував роботу в Центральному аерогідродинамічному інституті (ЦАГІ) з роботою в ГВРР, де очолював технічну раду. Так протягом багатьох років Сергій Павлович працював буквально по 18 годин на добу — повний робочий день у КБ Григоровича (по розробці автопілота), а після основної зміни прямував у ГВРР, де продовжував свої дослідження до глибокої ночі. ГВРР тоді отримувала потужну державну підтримку, оскільки робота в області створення реактивного двигуна велася і в Німеччині, і у США, від яких СРСР, природно, не хотів відставати. ГВРР, яка працювала при ТСОАВІАХІМі, очолював Ф. А. Цандер, до її складу входили найталановитіші молоді вчені і конструктори, яких шукали буквально по всій країні. Однак одним з головних генераторів ідей, а головне, практичним їх натхненником виступав Сергій Корольов. До того ж в ньому тоді прокинувся і проявився на повну силу такий талант організатора, якому тільки можна позаздрити. З ініціативи Сергія Павловича перший експериментальний реактивний двигун ОР-1 (створений Цандером) був встановлений на планер Біч-8. Надалі ТСОАВІАХІМ затвердив проект Цандера-Корольова по розробці нового двигуна ОР-2.

Лише за п’ять місяців до запуску першого штучного супутника Землі військова колегія Верховного суду СРСР 25 квітня 1957 року скасувала справу стосовно С. П. Корольова за відсутністю злочину.

13 червня 1939 року за наказом нового наркома внутрішніх справ Л. П. Берії Корольова було повернуто до Москви, його перевели в Особливе технічне бюро НКВС, в групу А. Н. Туполєва. У так званій шарашці Сергій Павлович і вдень, і вночі був занурений в роботу, безпосередньо пов'язану з авіабудуванням. Разом з іншими вченими він працював над створенням пікіруючого бомбардувальника, названого згодом ТУ-103. Після початку війни ЦКБ евакуювали до Омська, звідки Корольов неодноразово просився на фронт, проте Туполєв, який отримав вже свободу, не відпускав такого цінного співробітника. Незабаром Корольова призначили заступником начальника складального цеху по Ту-2. У середині грудня 1941 почалися льотні випробування ТУ-2, який був визнаний на той момент найкращим в армії союзників (німецькі аналоги також набагато поступалися радянському бомбардувальнику).

==Джерела==