Тихий Олекса: відмінності між версіями
Colonel (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Colonel (обговорення | внесок) |
||
| (Не показані 2 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 45: | Рядок 45: | ||
У цій знаменитій праці Тихий досить лаконічно описує ситуацію з українською мовою та культурою на його рідній Донеччині, звертає увагу до проблеми русифікації, водночас наголошуючи, що є українцем, а не безрідним плем’ям, для яких існують лиш “шлункові” інтереси. Саме в таке “населення” і перетворювала мешканців Донеччини (й України загалом) радянська влада. Олекса Тихий вміло наводив приклади інших народів, які пишаються своїм походженням і водночас поважають інші держави та нації. Також Тихий вважав обов’язком кожного інтелектуала зробити все, щоб виховувати в українцях іншу когорту людей, з високими духовними та моральними цінностями, патріотами своєї рідної землі. Олекса Тихий пише наступне: | У цій знаменитій праці Тихий досить лаконічно описує ситуацію з українською мовою та культурою на його рідній Донеччині, звертає увагу до проблеми русифікації, водночас наголошуючи, що є українцем, а не безрідним плем’ям, для яких існують лиш “шлункові” інтереси. Саме в таке “населення” і перетворювала мешканців Донеччини (й України загалом) радянська влада. Олекса Тихий вміло наводив приклади інших народів, які пишаються своїм походженням і водночас поважають інші держави та нації. Також Тихий вважав обов’язком кожного інтелектуала зробити все, щоб виховувати в українцях іншу когорту людей, з високими духовними та моральними цінностями, патріотами своєї рідної землі. Олекса Тихий пише наступне: | ||
{{Цитата|Я, очевидно, поганий патріот, слабодуха людина, бо, бачачи кривди рідного народу, примітивізм життя людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного навчання й виховання дітей, випадання з кола культурного розвитку мільйонів моїх одноплемінців, задовольняюся ситістю, маніловськими мріями, крихтами культури тільки для себе. І не маю ні мужності, ні волі активно боротися за розквіт національної культури на Донеччині, за прийдешнє. Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови.<ref | {{Цитата|Я, очевидно, поганий патріот, слабодуха людина, бо, бачачи кривди рідного народу, примітивізм життя людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного навчання й виховання дітей, випадання з кола культурного розвитку мільйонів моїх одноплемінців, задовольняюся ситістю, маніловськими мріями, крихтами культури тільки для себе. І не маю ні мужності, ні волі активно боротися за розквіт національної культури на Донеччині, за прийдешнє. Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови.<ref name = "tyhiy"/>}} | ||
У 1974 році написав нарис «Сільські проблеми» та роздуми «Ви і ми», в яких виступив проти процесу русифікації та на захист української мови. У листопаді 1976 року Тихий разом з М. Руденком, О.Мешко, П.Григоренком, Лук'яненком, О.Бердником та іншими виступив членом-засновником однієї з найперших правозахисних асоціацій — Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод і підписав перші документи УГГ - «Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод» та «Меморандум №1». | У 1974 році написав нарис «Сільські проблеми» та роздуми «Ви і ми», в яких виступив проти процесу русифікації та на захист української мови. У листопаді 1976 року Тихий разом з М. Руденком, О.Мешко, П.Григоренком, Лук'яненком, О.Бердником та іншими виступив членом-засновником однієї з найперших правозахисних асоціацій — Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод і підписав перші документи УГГ - «Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод» та «Меморандум №1». | ||
| Рядок 57: | Рядок 57: | ||
В ув’язненні Тихий бере активну участь в акціях протестів, зокрема, він 52 дні тримав голодування навесні 1978 р. Влітку 1978 р. разом з Василем Романюком вони написали текст «Історична доля України. Лист українських політв’язнів. Спроба узагальнення», де було висловлено побажання незалежності України в майбутньому та ідея пасивного опору, зокрема, у формі неучасті в русифікації. | В ув’язненні Тихий бере активну участь в акціях протестів, зокрема, він 52 дні тримав голодування навесні 1978 р. Влітку 1978 р. разом з Василем Романюком вони написали текст «Історична доля України. Лист українських політв’язнів. Спроба узагальнення», де було висловлено побажання незалежності України в майбутньому та ідея пасивного опору, зокрема, у формі неучасті в русифікації. | ||
[[Файл:Перепоховання Тихого.png|left|300px|thumb|Перепоховання | [[Файл:Перепоховання Тихого.png|left|300px|thumb|Перепоховання Олекси Тихого]] | ||
У березні 1980 р. Тихого перевели у табір особливого режиму для політв’язнів у с. Кучино (Чусовський район Пермської області, Росія). Кілька разів оголошував голодування (найдовше - 52 дні). Незважаючи на важкий стан здоров’я, Тихий провів у штрафному ізоляторі з невеликими перервами близько 40 діб. Карали його за те, що він, за словами адміністрації, зривав нагрудний знак, не вставав, коли заходило начальство, відмовлявся від роботи, погано впливав на оточення. При цьому скаржитись на здоров’я йому не дозволялось. Так само після етапування на Урал йому довелось провести 6 місяців у ПКТ (приміщення камерного типу) за порушення режиму, і він знову тримав голодування. У нього відкрилася виразкова кровотеча. В критичному стані, перед операцією, він отримав пропозицію письмово зректися колишньої діяльності, але відмовився від цієї пропозиції. Операцію було зроблено не надто вдало – рух їжі спричинював біль, утворилися спайки, грижа, згодом розпочався перитоніт. Але і в цих обставинах Тихий відмовився писати покаянну заяву. | У березні 1980 р. Тихого перевели у табір особливого режиму для політв’язнів у с. Кучино (Чусовський район Пермської області, Росія). Кілька разів оголошував голодування (найдовше - 52 дні). Незважаючи на важкий стан здоров’я, Тихий провів у штрафному ізоляторі з невеликими перервами близько 40 діб. Карали його за те, що він, за словами адміністрації, зривав нагрудний знак, не вставав, коли заходило начальство, відмовлявся від роботи, погано впливав на оточення. При цьому скаржитись на здоров’я йому не дозволялось. Так само після етапування на Урал йому довелось провести 6 місяців у ПКТ (приміщення камерного типу) за порушення режиму, і він знову тримав голодування. У нього відкрилася виразкова кровотеча. В критичному стані, перед операцією, він отримав пропозицію письмово зректися колишньої діяльності, але відмовився від цієї пропозиції. Операцію було зроблено не надто вдало – рух їжі спричинював біль, утворилися спайки, грижа, згодом розпочався перитоніт. Але і в цих обставинах Тихий відмовився писати покаянну заяву. | ||
| Рядок 95: | Рядок 95: | ||
*Він усвідомлено пішов працювати сільським вчителем, щоб навчати українських дітей "творення добра людям, піднесення матеріального і культурного рівня, пошуку істини, боротьби за справедливість, людської гідності, громадянської відповідальності". | *Він усвідомлено пішов працювати сільським вчителем, щоб навчати українських дітей "творення добра людям, піднесення матеріального і культурного рівня, пошуку істини, боротьби за справедливість, людської гідності, громадянської відповідальності". | ||
*Мав | *Мав три вищі освіти. | ||
*{{Цитата|За покликанням він учитель, – ділиться син Олекси Тихого – Володимир. – Пропонував: дайте мені один клас, і з першого до останнього я – один вчитель – доведу їх до Московського держуніверситету. Багато учнів з тих шкіл, де він викладав, впевнено вступали до кращих вишів країни".}} | *{{Цитата|За покликанням він учитель, – ділиться син Олекси Тихого – Володимир. – Пропонував: дайте мені один клас, і з першого до останнього я – один вчитель – доведу їх до Московського держуніверситету. Багато учнів з тих шкіл, де він викладав, впевнено вступали до кращих вишів країни".}} | ||