Дзюба Іван Михайлович: відмінності між версіями

ФИО = Дзюба Іван Михайлович

|

|

Данные = Літературознавець, вчений, дисидент, Герой України

Доленосною для Дзюби стала поїздка разом з молодими поетами – Миколою Вінграновським та Іваном Драчем у Львів, що відбулася у 1962 році. Там він познайомився з Мартою – студенткою фізичного факультету Львівського університету. Через рік вони одружилися й провели разом усе життя. Історія знайомства Івана і його майбутньої дружини Марти схожа на романтичне кіно.

Отож це був 1962 рік, молоді поети Микола Вінграновський, Іван Драч та літературний критик Іван Дзюба приїхали з Києва до Львова виступати на літературних вечорах.

Марта Дзюба згадує, що вони з Іваном танцювали удвох увесь вечір, і він настільки недвозначно упадав за нею, що її мати почала спостерігати за парою уважніше. Молоді люди домовилися зустрітися наступного вечора. Але Іван Дзюба не став чекати й навідався уже вдень. Більше того, запропонував руку і серце. Матір Марти відповіла, що дасть згоду на шлюб лише за рік, думаючи, що ця закоханість не є серйозною і за цей час може минути. Але рівно за рік, у 1963 році, Марта й Іван одружаться і проведуть разом усе життя.

4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». Про підготовку цієї акції знали тільки троє людей: Михайлина Коцюбинська, Юрій Бадзьо та сам Іван Дзюба, але за підтримку акції протесту багато хто позбувся роботи чи був відрахований з інституту. Серед них – Василь Стус, Михайлина Коцюбинська, Юрій Бадзьо, Світлана Кириченко, В’ячеслав Чорновіл. Втратив роботу й Іван Дзюба, якого звільнили з посади консультанта літературного відділу видавництва «Молодь».

У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського.

З 1974 по 1982 рік Дзюба працював коректором, а потім – літературним кореспондентом багатотиражної ґазети Київського авіазаводу. З 1982 року – перейшов на творчу роботу, але майже п’ятнадцять років – з 1972 по 1986 р. – був позбавлений можливості друкувати свої праці про українську літературу.

Лише з початком перебудовчих процесів у кінці 1980-х років І. М. Дзюба міг вільно творити і брати участь у громадському житті. Дзюба  знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», згодом – головою редакційної ради.   

В грудні 1992, в один із найскладніших моментів, очолює Міністерство культури України аж по серпень 1994 року. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України.

Як людину величезної ерудиції, одного з найавторитетніших діячів української культури у 1997 році, його призначили співголовою Головної Редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України», а з 1999 по 2001 рік – головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, тривалий час він очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Помер Іван Михайлович Дзюба 22 лютого 2022 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка №33) .