Дзюба Іван Михайлович: відмінності між версіями

З 1974 по 1982 рік Дзюба працював коректором, а потім – літературним кореспондентом багатотиражної ґазети Київського авіазаводу. З 1982 року – перейшов на творчу роботу, але майже п’ятнадцять років – з 1972 по 1986 р. – був позбавлений можливості друкувати свої праці про українську літературу.

Лише з початком перебудовчих процесів у кінці 1980-х років І. М. Дзюба міг вільно творити і брати участь у громадському житті. Дзюба  знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», згодом – головою редакційної ради.   

Наприкінці 1973 року, вийшовши з в'язниці, він 8 років працював на заводі Антонова, тривалий час не міг друкуватися. Мешкав на вулиці Антонова. Мешкав на Чоколівці.

В грудні 1992, в один із найскладніших моментів, очолює Міністерство культури України аж по серпень 1994 року. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України.

Як людину величезної ерудиції, одного з найавторитетніших діячів української культури у 1997 році, його призначили співголовою Головної Редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України», а з 1999 по 2001 рік – головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, тривалий час він очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Помер Іван Михайлович Дзюба 22 лютого 2022 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка №33) .