Григорій Сковорода: відмінності між версіями

← Попереднє редагування Наступне редагування →

@@ Рядок 74: / Рядок 74: @@
 У лаврі знайомі ченці пропонували Сковороді постригтися в монахи, аби стати стовпом церкви і окрасою господи. На це він відповів: «Досить і вас, стовпів неотесаних, у Храмі Божому».
-На початку навчального року Ковалинський вернувся до Харкова, а Сковорода - через кілька місяців. Тепер він проживав в околицях Харкова без будь-якого заняття. За той період в Україні скасували гетьманський уряд і автономію слобідських полків, що означало швидку ліквідацію української державності. Сковорода, однак жодним чином не відгукнувся на ці події. У цей період він практично покинув писати поезію.
+Через нестерпний гніт церковної ідеології й імперської адміністрації Григорій Сковорода змушений був залишити офіційну освітню працю та обрав зовсім новий і незнаний до того спосіб життя – вільні просвітницькі мандри.
+То був дуже небезпечний протестний вибір найосвіченішої людини в Російській імперії. І те мандроване вільне й небезпечне життя мудреця тривало чверть століття. Імперські служби й церковна влада завели проти Сковороди таємні справи, й він зазнавав постійного церковно-поліцейського гоніння, тож змушений був мандрувати й переховуватися. Мандроване життя мудреця було сповнене небезпек, пригод, оповите легендами. Слава про мудреця ширилася по всій Слобідській Україні й далі, і кожний, бідний чи багатий, хотів побачити й почути цього незвичайного чоловіка.
+«Народний учитель, у свиті простого чоловіка, він був доступний кожному, хто мав у ньому потребу», – так ясно охарактеризував освітянське подвижництво козацького мудреця Г. С. Сковороди Орест Маркович Новицький (1806–1884), український філософ, автор фундаментальної праці «Поступовий розвиток давніх філософських учень у зв’язку з розвитком язичницьких вірувань».
+Отож, залишивши колеґіум не з власної волі, Григорій Сковорода спершу оселився за 10 верст од Харкова, на березі Лопані, на пасіці в Гужвинському лісі, що належав відставному підпрапорному Василеві Земборському, батькові одного з учнів педагога в Харківському колеґіумі. Тут, серед заповідної природи, мудрець відсторонився од кишла імперських аґентів і ченців-фарисеїв та почав писати філософські байки, які склали збірку «Байки Харківські» – першу в українській літературі. Тут же філософ написав свій перший філософський діалог «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе». Усі свої філософські праці Г. Сковорода написав протягом 25-літнього мандрівного життя.На початку навчального року Ковалинський вернувся до Харкова, а Сковорода - через кілька місяців. Тепер він проживав в околицях Харкова без будь-якого заняття. За той період в Україні скасували гетьманський уряд і автономію слобідських полків, що означало швидку ліквідацію української державності. Сковорода, однак жодним чином не відгукнувся на ці події. У цей період він практично покинув писати поезію.
 Улітку 1767 року, перебуваючи в Курязькому монастирі в архімандрита Феофана Федоровського, Сковорода написав Ковалинському листа, з якого видно, що з ним нещодавно трапилася «буря», «вихор». Свого часу Ізмаїл Срезневський записав історію, котра начебто сталася зі Сковородою в 1765 році, коли він проживав на хуторах біля Валків. Згідно з нею, у вже немолодого Сковороду, який проживав на пасіці, закохалася дочка відставного майора Олена, яка жила по сусідству і яку він навчав духовній поезії і співам. Загалом філософ почував себе надто стримано у товаристві красивих дівчат, але схоже, їй відповів взаємністю. Однак коли начебто дійшло до вінчання, Сковорода не зміг дати відповідь, чи з доброї волі вступає в шлюб, і втік з-під вінця.