Тихий Олекса: відмінності між версіями

Рядок 27:

З юності проявляв великий інтерес до знань, який допоміг Тихому отримати аж три дипломи – транспортного та сільськогосподарського інститутів, філософського факультету Московського університету. Це відкривало цілу низку можливостей для кар’єрного зростання, утім, Олекса обрав по суті альтруїстичний шлях.

{{Background|Content = В той час він вимальовує власне життєве кредо, в якому зокрема є пункт з таким визначенням “Прагну, щоб моє “я” було гідне наймення “людина”. У всьому, завжди незалежно від обставин чиню згідно зі своїм сумлінням”. Також в цьому кредо є необхідність спілкуватися рідною мовою та зневага до тих, хто живе “тваринним” життям.}} <ref>[https://uain.press/blogs/oleksa-tyhyj-zakatovanyj-ukrayinizator-donbasu-1271021 Олекса Тихий – закатований українізатор Донбасу]</ref>

{{Background|Content = В той час він вимальовує власне життєве кредо, в якому зокрема є пункт з таким визначенням “Прагну, щоб моє “я” було гідне наймення “людина”. У всьому, завжди незалежно від обставин чиню згідно зі своїм сумлінням”. Також в цьому кредо є необхідність спілкуватися рідною мовою та зневага до тих, хто живе “тваринним” життям.<ref>[https://uain.press/blogs/oleksa-tyhyj-zakatovanyj-ukrayinizator-donbasu-1271021 Олекса Тихий – закатований українізатор Донбасу]</ref>}}

Закінчив філософський факультет Московського держуніверситету (хоч до цього навчався в Запорізькому сільгоспінституті та Дніпропетровському інституті інженерів транспорту). Вчителював, викладаючи фізику, математику, українську мову.

Рядок 37:

{{Цитата|Про зустріч з Тихим відомий правозахисник Л. Лук'яненко згадував: "Уперше ми побачились з ним навесні 1961 року в мордовському концтаборі у селі Сосновка. У міцному потискові його руки, в усій його постаті і навіть у ході відчувалася якась урівноваженість його високої душі.

Він не нарікав на труднощі табірного життя. Немовби не помічав. Але так і не призвичаївся до несправедливості та знущань табірної адміністрації. Утім, присікування тюремників та вибіркові жорстокості сприймав звичайно з гумором, підбадьорював інших".}}

Після звільнення за вироком суду на 5 років Олекса Тихий був уражений в правах, отже, працювати за фахом не мав можливості: працював монтажником, пожежником, випалював цеглу. Водночас підтримував стосунки з друзями по ув’язненню і правозахисниками, поширював самвидав. Тихий був зразковим носієм української літературної мови, людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості і виняткової терпимості.

На той момент він був автором кількох статей про русифікацію Донбасу, про проблеми українського села. У січні 1972 року Тихий надіслав до редакції газети «Радянська Донеччина» статтю «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області», а на початку 1973 - до Президії Верховної Ради УРСР листа під назвою «Думки про рідний донецький край» (у квітні листа було відправлено на адресу Голови Президії Верховної Ради УРСР І. Грушецького).

У 1972 році під час масової хвилі арештів Тихому вдалось залишитись на свободі, проте він не зрадив своїй справі, продовжуючи активно відстоювати українську мову. Зокрема, того ж року він пише й надсилає до редакції газети “Радянська Донеччина” статтю “Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області”.

Рядок 45:

Рядок 47:

У цій знаменитій праці Тихий досить лаконічно описує ситуацію з українською мовою та культурою на його рідній Донеччині, звертає увагу до проблеми русифікації, водночас наголошуючи, що є українцем, а не безрідним плем’ям, для яких існують лиш “шлункові” інтереси. Саме в таке “населення” і перетворювала мешканців Донеччини (й України загалом) радянська влада. Олекса Тихий вміло наводив приклади інших народів, які пишаються своїм походженням і водночас поважають інші держави та нації. Також Тихий вважав обов’язком кожного інтелектуала зробити все, щоб виховувати в українцях іншу когорту людей, з високими духовними та моральними цінностями, патріотами своєї рідної землі. Олекса Тихий пише наступне:

{{Цитата|“Я, очевидно, поганий патріот, слабодуха людина, бо, бачачи кривди рідного народу, примітивізм життя людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного навчання й виховання дітей, випадання з кола культурного розвитку мільйонів моїх одноплемінців, задовольняюся ситістю, маніловськими мріями, крихтами культури тільки для себе. І не маю ні мужності, ні волі активно боротися за розквіт національної культури на Донеччині, за прийдешнє. Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови.”}}<ref name = "tykhy">[https://uain.press/blogs/oleksa-tyhyj-zakatovanyj-ukrayinizator-donbasu-1271021 Олекса Тихий – закатований українізатор Донбасу]</ref>

{{Цитата|“Я, очевидно, поганий патріот, слабодуха людина, бо, бачачи кривди рідного народу, примітивізм життя людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного навчання й виховання дітей, випадання з кола культурного розвитку мільйонів моїх одноплемінців, задовольняюся ситістю, маніловськими мріями, крихтами культури тільки для себе. І не маю ні мужності, ні волі активно боротися за розквіт національної культури на Донеччині, за прийдешнє. Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови.”<ref name = "tykhy">[https://uain.press/blogs/oleksa-tyhyj-zakatovanyj-ukrayinizator-donbasu-1271021 Олекса Тихий – закатований українізатор Донбасу]</ref>}}

У 1974 році написав нарис «Сільські проблеми» та роздуми «Ви і ми», в яких виступив проти процесу русифікації та на захист української мови. У листопаді 1976 року

Тихий разом з М. Руденком, О.Мешко, П.Григоренком, Лук'яненком, О.Бердником та іншими виступив членом-засновником однієї з найперших правозахисних асоціацій — Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод і підписав перші документи УГГ - «Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод» та «Меморандум №1».

@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 З юності проявляв великий інтерес до знань, який допоміг Тихому отримати аж три дипломи – транспортного та сільськогосподарського інститутів, філософського факультету Московського університету. Це відкривало цілу низку можливостей для кар’єрного зростання, утім, Олекса обрав по суті альтруїстичний шлях.
-{{Background|Content = В той час він вимальовує власне життєве кредо, в якому зокрема є пункт з таким визначенням “Прагну, щоб моє “я” було гідне наймення “людина”. У всьому, завжди незалежно від обставин чиню згідно зі своїм сумлінням”. Також в цьому кредо є необхідність спілкуватися рідною мовою та зневага до тих, хто живе “тваринним” життям.}} <ref>[https://uain.press/blogs/oleksa-tyhyj-zakatovanyj-ukrayinizator-donbasu-1271021 Олекса Тихий – закатований українізатор Донбасу]</ref>
+{{Background|Content = В той час він вимальовує власне життєве кредо, в якому зокрема є пункт з таким визначенням “Прагну, щоб моє “я” було гідне наймення “людина”. У всьому, завжди незалежно від обставин чиню згідно зі своїм сумлінням”. Також в цьому кредо є необхідність спілкуватися рідною мовою та зневага до тих, хто живе “тваринним” життям.<ref>[https://uain.press/blogs/oleksa-tyhyj-zakatovanyj-ukrayinizator-donbasu-1271021 Олекса Тихий – закатований українізатор Донбасу]</ref>}}
 Закінчив філософський факультет Московського держуніверситету (хоч до цього навчався в Запорізькому сільгоспінституті та Дніпропетровському інституті інженерів транспорту). Вчителював, викладаючи фізику, математику, українську мову.
@@ Рядок 37: / Рядок 37: @@
 {{Цитата|Про зустріч з Тихим відомий правозахисник Л. Лук'яненко згадував: "Уперше ми побачились з ним навесні 1961 року в мордовському концтаборі у селі Сосновка. У міцному потискові його руки, в усій його постаті і навіть у ході відчувалася якась урівноваженість його високої душі.
 Він не нарікав на труднощі табірного життя. Немовби не помічав. Але так і не призвичаївся до несправедливості та знущань табірної адміністрації. Утім, присікування тюремників та вибіркові жорстокості сприймав звичайно з гумором, підбадьорював інших".}}
 Після звільнення за вироком суду на 5 років Олекса Тихий був уражений в правах, отже, працювати за фахом не мав можливості: працював монтажником, пожежником, випалював цеглу. Водночас підтримував стосунки з друзями по ув’язненню і правозахисниками, поширював самвидав. Тихий був зразковим носієм української літературної мови, людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості і виняткової терпимості.
 На той момент він був автором кількох статей про русифікацію Донбасу, про проблеми українського села. У січні 1972 року Тихий надіслав до редакції газети «Радянська Донеччина» статтю «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області», а на початку 1973 - до Президії Верховної Ради УРСР листа під назвою «Думки про рідний донецький край» (у квітні листа було відправлено на адресу Голови Президії Верховної Ради УРСР І. Грушецького).
 У 1972 році під час масової хвилі арештів Тихому вдалось залишитись на свободі, проте він не зрадив своїй справі, продовжуючи активно відстоювати українську мову. Зокрема, того ж року він пише й надсилає до редакції газети “Радянська Донеччина” статтю “Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області”.
@@ Рядок 45: / Рядок 47: @@
 У цій знаменитій праці Тихий досить лаконічно описує ситуацію з українською мовою та культурою на його рідній Донеччині, звертає увагу до проблеми русифікації, водночас наголошуючи, що є українцем, а не безрідним плем’ям, для яких існують лиш “шлункові” інтереси. Саме в таке “населення” і перетворювала мешканців Донеччини (й України загалом) радянська влада. Олекса Тихий вміло наводив приклади інших народів, які пишаються своїм походженням і водночас поважають інші держави та нації. Також Тихий вважав обов’язком кожного інтелектуала зробити все, щоб виховувати в українцях іншу когорту людей, з високими духовними та моральними цінностями, патріотами своєї рідної землі. Олекса Тихий пише наступне:
-{{Цитата|“Я, очевидно, поганий патріот, слабодуха людина, бо, бачачи кривди рідного народу, примітивізм життя людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного навчання й виховання дітей, випадання з кола культурного розвитку мільйонів моїх одноплемінців, задовольняюся ситістю, маніловськими мріями, крихтами культури тільки для себе. І не маю ні мужності, ні волі активно боротися за розквіт національної культури на Донеччині, за прийдешнє. Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови.”}}<ref name = "tykhy">[https://uain.press/blogs/oleksa-tyhyj-zakatovanyj-ukrayinizator-donbasu-1271021 Олекса Тихий – закатований українізатор Донбасу]</ref>
+{{Цитата|“Я, очевидно, поганий патріот, слабодуха людина, бо, бачачи кривди рідного народу, примітивізм життя людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного навчання й виховання дітей, випадання з кола культурного розвитку мільйонів моїх одноплемінців, задовольняюся ситістю, маніловськими мріями, крихтами культури тільки для себе. І не маю ні мужності, ні волі активно боротися за розквіт національної культури на Донеччині, за прийдешнє. Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови.”<ref name = "tykhy">[https://uain.press/blogs/oleksa-tyhyj-zakatovanyj-ukrayinizator-donbasu-1271021 Олекса Тихий – закатований українізатор Донбасу]</ref>}}
 У 1974 році написав нарис «Сільські проблеми» та роздуми «Ви і ми», в яких виступив проти процесу русифікації та на захист української мови. У листопаді 1976 року
 Тихий разом з М. Руденком, О.Мешко, П.Григоренком, Лук'яненком, О.Бердником та іншими виступив членом-засновником однієї з найперших правозахисних асоціацій — Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод і підписав перші документи УГГ -  «Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод» та «Меморандум №1».