Сергій Корольов

Сергій Корольов

Видатний вчений, перший головний конструктор ракетно-космічних систем в Радянському Союзі

Видатний вчений, українець, що став першим головним конструктором ракетно-космічних систем в Радянському Союзі. Академік АН СРСР. Під його керівництвом було запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, відбувся перший політ людини в космос та вихід людини в космос.

Завдяки Корольову в космосі побували перша тварина і перший екіпаж, а ще — відбувся перший радіозв’язок між двома пілотованими кораблями. Апогей ученого — 12 квітня 1961 року, коли вперше у світі був здійснений політ людини в космос, і Юрій Гагарін став світовою знаменитістю. Перший вихід у відкритий космос теж відбувся завдяки Корольову, який у 1965 році здійснив космонавт Олексій Леонов.

Досягнення Сергія Корольова у космічній галузі порівнюють із заслугами Ейнштейна у фізиці. Його ім’я було засекречене, тому у всіх матеріалах називали Корольова просто Генеральним конструктором.

Біографія

Сергій Корольов народився у Житомирі в сім'ї викладача гімназії. З самої юності його стихією була авіація. Вже у 17 років він спроектував свій перший планер. А для цього прочитав купу книг, частину з яких опанував в оригіналі — німецькою мовою.

У 1924 році закінчив в Одесі професійну будівельну школу.

В 1924 розы Сергій Корольов поступив до Київського політехнічного інститу, де навчався два роки.

У 1926 році він перевівся до Московського вищого технічного училища (тепер – Московський державний технічний університет ім. М.Баумана), яке закінчив у 1929 році, взявши за тему дипломного проекту власну реальну розробку легкомоторного двомісного літака СК-4. Над цим літаком Сергій Корольов почав працювати ще в КПІ, а на час захисту диплома він уже проходив льотні випробування.

З червня 1930 року — старший інженер ЦАГІ. Розробив ряд конструкцій планерів, які успішно літали.

У 1931 році спільно з Ф. А. Цандером брав участь в організації Групи вивчення реактивного руху (ГВРР).

У 1932 році очолив ГВРР.

У серпні 1933 року стала до ладу перша радянська рідинна ракета «ГІРД-09».

Наприкінці 1933 року, після об'єднання ГВРР і Газодинамічної лабораторії (ГДЛ) і утворення реактивного інституту (РНДІ) Сергій Павлович був призначений заступником директора з наукової частини.

Наприкінці 1934 року Корольов призначений керівником відділу ракетних літальних апаратів РНДІ.

З 1934 року — керівник відділу ракетних літальних апаратів РНДІ.

У 1934 році була видана робота Корольова «Ракетний політ у стратосфері».

У 1938 році був заарештований і засуджений до 10-річного ув'язнення.

З 1939 по 1942 рік працює в секретному ЦКБ Туполєва.

У 1942-46 роках Корольов працює в ОКБ заступником головного конструктора двигунів, займаючись проблемою оснащення серійних бойових літаків рідинними ракетними прискорювачами.

У 1946 році Сергій Павлович був призначений головним конструктором балістичних ракет.

У 1956 році на озброєння в СРСР була прийнята перша ракета вітчизняного виробництва з ядерною боєголовкою, в розробці якої була чимала заслуга Корольова.

4 жовтня 1957 року сконструйована ним ракета вивела на орбіту перший штучний супутник Землі.

У 1958 році Сергій Павлович Корольов отримав звання академіка.

12 квітня 1961 року Корольов разом зі своїм колективом здійснив успішний запуск космічного корабля "Восток-1" з космонавтом Юрієм Гагаріним на борту. Почалася ера пілотованої космонавтики.

1962 рік — С. П. Корольов керував: льотними випробуваннями першої стратегічної ракети на твердому паливі, спільним польотом двох кораблів «Восток», пілотованих Андрияном Ніколаєвим і Павлом Поповичем, стартом міжпланетної станції «Марс-1».

1963 рік — керував космічним польотом кораблів «Восток», пілотованих Валерієм Биковським і першою жінкою-космонавтом Валентиною Терешковою.

1964 рік — Здійснював керівництво польотом супутників системи «Електрон», а також корабля «Восток» з космонавтами — льотчиком Володимиром Комаровим, конструктором Костянтином Феоктистовим і лікарем Борисом Єгоровим.

1965 рік — керував: створенням місячного корабля і розгінного блоку для здійснення обльоту Місяця за допомогою важкого носія УР-500 конструкції В. Н. Челомея, польотом корабля «Восход-2» з Павлом Бєляєвим і Олексієм Леоновим на борту і виходом людини у відкритий космос; очолив створення багатоцільового корабля «Союз», провів експеримент «Зонд» з фотографуванням зворотного боку Місяця і випробуванням супутника зв'язку «Блискавка».

16 січня 1966 року Сергій Павлович Корольов помер під час операції.

Генеральний конструктор

У серпні 1929 року студент Московського вищого технічного училища Сергій Корольов познайомився з видатним вченим Костянтином Едуардовичем Ціолковським, і ця зустріч означала початок нового етапу в житті майбутнього конструктора. Юнак буквально «захворів» ракетами, реактивними двигунами і всім, що з цим пов'язано. «Костянтин Едуардович вразив тоді своєю вірою в можливість космоплавання, — згадував через багато років Корольов. — Я пішов від нього з однією думкою: будувати ракети і літати на них. Всім сенсом мого життя стало одне — пробитися до зірок». Після закінчення ВНЗ і отримання диплома молодий інженер впритул зайнявся вивченням теорії Ціолковського. Ознайомлення з ідеями вченого почалося з книги «Реактивний аероплан», яку Корольов кілька разів простудіював, як то кажуть, від першої до останньої сторінки. Висновок з прочитаного для Сергія Павловича був чіткий і ясний: «Треба спробувати створити ракету для польоту в заатмосферний простір. Справа складна, насамперед треба створити літак з реактивним двигуном, а прообразом такого літака повинен стати планер на реактивній тязі». Так захоплений планерист перетворився на ще більш відданого своїй справі ракетобудівника, а в його професійний лексикон міцно увійшов термін «ракетоплан».

В цей же час Корольов познайомився з Фрідріхом Артуровичем Цандером — учнем Ціолковського, конструктором ракетних двигунів. Він і запросив молодого інженера співпрацювати з групою вивчення реактивного руху (ГВРР), в якій зібралися ентузіасти-однодумці. З березня 1931 року Корольов поєднував роботу в Центральному аерогідродинамічному інституті (ЦАГІ) з роботою в ГВРР, де очолював технічну раду. Так протягом багатьох років Сергій Павлович працював буквально по 18 годин на добу — повний робочий день у КБ Григоровича (по розробці автопілота), а після основної зміни прямував у ГВРР, де продовжував свої дослідження до глибокої ночі. ГВРР тоді отримувала потужну державну підтримку, оскільки робота в області створення реактивного двигуна велася і в Німеччині, і у США, від яких СРСР, природно, не хотів відставати. ГВРР, яка працювала при ТСОАВІАХІМі, очолював Ф. А. Цандер, до її складу входили найталановитіші молоді вчені і конструктори, яких шукали буквально по всій країні. Однак одним з головних генераторів ідей, а головне, практичним їх натхненником виступав Сергій Корольов. До того ж в ньому тоді прокинувся і проявився на повну силу такий талант організатора, якому тільки можна позаздрити. З ініціативи Сергія Павловича перший експериментальний реактивний двигун ОР-1 (створений Цандером) був встановлений на планер Біч-8. Надалі ТСОАВІАХІМ затвердив проект Цандера-Корольова по розробці нового двигуна ОР-2.

Блискучим успіхом роботи ГВРРівців став запуск 17 серпня 1933 року першої радянської ракети ГІРД-09 конструкції М. К. Тихонравова на рідкому паливі. Корольов також був присутній на випробуваннях і склав акт як керівник групи. На жаль, Ф. А. Цандер до цього моменту вже пішов з життя, і його ім'я присвоїли всій ГВРР. У 1933 році, нарешті, було прийнято рішення про створення єдиного ракетного центру. Особистим наказом М. М. Тухачевського по Реввійськраді ГВРР і ленінградська Газодинамічна лабораторія (ГДЛ) були об'єднані в Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ). Начальником інституту був призначений І. Т. Клейменов, його заступником з наукової роботи — 26-річний С. П. Корольов. Йому присвоїли посадове звання дивізійного інженера, що практично могло відповідати генеральському званню (в сучасному розумінні).

У березні 1934 року Корольов зробив доповідь про можливості польоту людини в стратосферу на ракетоплані на першій Всесоюзній конференції з вивчення стратосфери, яка проходила в Ленінграді. Учений довів, що для подібного польоту краще підходить рідке паливо, оскільки воно ефективніше за тверде і дає можливість управляти двигуном. У тому ж році побачила світ перша книга Сергія Павловича «Ракетний політ у стратосфері», в якій автор говорив про необхідність створення абсолютно нового реактивного двигуна і доводив важливість безкрилих (балістичних) ракет. Ця книга дуже сподобалася К. Е. Ціолковському.

Влітку 1935 року Сергія Корольова призначили начальником сектора крилатих ракет, а в лютому 1936 року він стає начальником відділу великих літальних апаратів при РНДІ. Величезне місце в розробках Королева в цей час займають безпосередньо оборонні проекти. Однак у 1937 році почали проявлятися суперечки між директором Ракетного інституту І. Т. Клейменовим і його замом С. П. Корольовим, в результаті чого останній був зміщений на посаду старшого інженера.

Восени 1937 року до інституту докотилася хвиля політичних репресій. Установа багато в чому постраждала, оскільки користувалася підтримкою Тухачевського. Дуже багато знаменитих конструкторів (А. Н. Туполєв, В. М. М‘ясищев, В. М. Петляков, Р. Л. Бартіні і інші) тоді заарештували і помістили у перетворену на в'язницю будівлю ЦКБ-29. Сергія Корольова заарештували 27 червня 1938 року, звинувативши у приналежності до троцькістської організації і шкідництві на виробництві. 27 вересня 1938 року суд засудив 31-річного Королева до 10-річного терміну з перебуванням у виправно-трудових таборах на Колимі. Талановитий інженер-конструктор зі світовим ім'ям був кинутий до рудників, де разом з тисячами інших в'язнів добував золото. Він постійно писав апеляції з проханнями переглянути справу, за нього боролися депутати Верховної Ради СРСР, знамениті льотчики В. С. Гризодубова і М. М. Громов, і навіть інший невинно репресований вчений, А. Н. Туполєв, який сам перебував за ґратами в стінах Центрального конструкторського бюро, включив ім'я Сергія Павловича в список необхідних йому для роботи співробітників.

Як писав згодом в автобіографії С. П. Корольов, «підставою для цього послужили свідчення директора НДІ, де я працював, на Глушка, Лангемана, Клейменова та інших осіб. Восени того ж року я був засуджений Вищою колегією Верховного Суду до тюремного ув’язнення на строк 10 років. 1939 року цей вирок було скасовано і Особлива Нарада НКВС винесла рішення засудити мене… на строк 8 років ув’язнення у виправно-трудових таборах».

Після знущань у пересильних в’язницях Корольова етапом відправили на Колиму, де він тачкою возив золотоносний пісок на промивну драгу. Тільки після того, як на Колимі Сергій Павлович втратив всі зуби і набув безліч хвороб, за клопотанням колишніх колег та матері його перевели у беріївську «шарашку», де в’язнями сталінського режиму були найвидатніші вчені та інженери. Переїзд до пересильної в’язниці в Хабаровськ міг закінчитися для Корольова трагічно. Подолавши з великими труднощами 380-кілометровий шлях, Корольов дістався до магаданського порту. Та на пароплав, який відходив «на материк», він не встиг. Це запізнення його і врятувало. Невдовзі прийшла радіограма: судно затонуло в Охотському морі… Доля цього разу була милостивою до Корольова. До осені 1942 року Корольов плідно працював під керівництвом А. М. Туполєва, а з 1943 року конструктор-в’язень цілком віддав себе головній справі життя – ракетобудуванню і підкоренню космосу. Лише за п’ять місяців до запуску першого штучного супутника Землі військова колегія Верховного суду СРСР 25 квітня 1957 року скасувала справу стосовно С. П. Корольова за відсутністю злочину.

13 червня 1939 року за наказом нового наркома внутрішніх справ Л. П. Берії Корольова було повернуто до Москви, його перевели в Особливе технічне бюро НКВС, в групу А. Н. Туполєва. У так званій шарашці Сергій Павлович і вдень, і вночі був занурений в роботу, безпосередньо пов'язану з авіабудуванням. Разом з іншими вченими він працював над створенням пікіруючого бомбардувальника, названого згодом ТУ-103. Після початку війни ЦКБ евакуювали до Омська, звідки Корольов неодноразово просився на фронт, проте Туполєв, який отримав вже свободу, не відпускав такого цінного співробітника. Незабаром Корольова призначили заступником начальника складального цеху по Ту-2. У середині грудня 1941 почалися льотні випробування ТУ-2, який був визнаний на той момент найкращим в армії союзників (німецькі аналоги також набагато поступалися радянському бомбардувальнику).

У листопаді 1942 року відбулося переведення ув’язненого Корольова до Казані, в КБ Глушкова, де йшла робота над удосконаленням ракетного двигуна. 1 січня 1943 його призначили керівником окремої групи, якій доручалося конструювання авіаційної ракетної установки. У рекордно короткий термін (за 4 місяці) група Корольова впоралася з поставленим завданням, повністю розробивши проект ракетної установки. У документації зазначалося: «РУ-1 є абсолютно новим технічним апаратом, вперше здійсненим на літаку з метою випробування і відпрацювання реактивного двигуна в льотних умовах». У серпні 1944 року С. П. Корольова та інших учасників робіт АРУ звільнили з ув'язнення.

Разом з В. П. Глушковим Сергій Павлович продовжував в Казані розробки рідинних реактивних двигунів як прискорювачів бойових літаків. Вже тоді їх застосування давало збільшення швидкості на 180-200 кілометрів на годину. 14 жовтня 1944 року і 30 липня 1945 року він надсилає листи до Наркомату оборони, в яких пропонує будувати твердопаливні балістичні ракети далекої дії. Прохання конструктора підтримали, і спеціально «під нього» було створено КБ, проте війна незабаром закінчилася, і в серпні 1945 року Корольов отримав довгоочікуваний дозвіл повернутися до Москви.

Уже в Москві Сергія Павловича залучили до роботи над створенням військової ракетної техніки, для чого йому присвоїли звання підполковника і навіть відправили у відрядження до Берліна як наукового і технічного керівника всієї програми вивчення трофейного німецького обладнання. Саме тоді Сергій Павлович знайомиться з пристроєм німецької ракети ФАУ.

13 травня 1946 року Рада міністрів СРСР прийняла постанову про створення вітчизняної ракетобудівної промисловості. У підмосковних Подлипках був організований науково-технічний центр з розробки ракет на рідкому паливі, крім того, у СРСР було створено ще кілька закритих НДІ, КБ і полігонів для розробки даного напрямку. Сергій Павлович Корольов був призначений начальником відділу та головним конструктором балістичних ракет дальньої дії головного науково-технічного інституту. 18 жовтня 1947 року на полігоні Капустін Яр відбувся старт першого зразка балістичної ракети А-4, зібраного і налагодженого під керівництвом С. П. Корольова. Надалі в досить короткі терміни у СРСР були проведені випробування ще декількох ракет подібного типу, і на початку 1950-х років вони вже були поставлені на озброєння. Гасло Корольова «Ракета — це оборона і наука!» активно втілювалося в життя.

Запуск штучного супутника. У 1954 році в ОКБ Корольова був готовий проект першої міжконтинентальної балістичної ракети. З цього моменту головного радянського конструктора повністю захопила ідея польоту в космос. Ця смілива думка Сергія Павловича знайшла повну підтримку в Академії наук, Корольов всіляко став просувати її в пресі, виносити на громадське обговорення. Незабаром мрією про космос загорілися багато вчених, в ОКБ Корольова був створений відділ по комплектуванню штучних супутників Землі на чолі з М. І. Тихонравовим. У квітні 1956 року з ініціативи Корольова Академія наук СРСР скликала Всесоюзну конференцію з дослідження верхніх шарів атмосфери. У своїй доповіді Сергій Павлович заявив про реальність польоту людини в космос.

Міжвідомча рада, яка курирувала радянську космічну програму, рекомендувала Сергію Павловичу не обмежуватися одним варіантом апарату. Планувалося створення декількох екземплярів, різних за вагою, структурою, матеріалами. В ОКБ йшли жваві суперечки про вагу супутника, його форму, а також про необхідність послати в першому супутнику живу істоту (імовірно, собаку).

Щодо форми першого супутника у Королева не було ніяких сумнівів. «Куля і тільки куля! — Наполягав Сергій Павлович. — Куля, її форма, умови обтікання з точки зору аеродинаміки досконально вивчені, відомі всі плюси і мінуси. Але справа не в цьому. Зрозумійте — перший! Коли людство побачить штучний супутник, він повинен викликати у всіх добрі почуття. Що може бути виразніше кулі? Вона близька до форми природних небесних тіл Сонячної системи. Люди сприймуть супутник як символ космічної ери. На борту його вважаю за потрібне встановити передавачі, щоб їх позивні могли приймати радіоаматори всіх країн. Орбіти польоту треба розрахувати так, щоб кожен із Землі міг за допомогою найпростіших оптичних приладів бачити політ радянського супутника».

Запуск першого супутника Землі 4 жовтня 1957 року став справжньою світовою сенсацією. А в кінці року вже був готовий до польоту другий штучний супутник, вагою в шість разів важчий за перший. На його борту знаходилася собака Лайка, яка не повернулася з 7-денного польоту, однак її смерть не виявилася марною: вона дозволила вченим отримати найцінніші дані про вплив невагомості на живий організм.

Політ людини в космос. Уже з 1957 року, відразу ж після успішного польоту супутника, в ОКБ Корольова велася інтенсивна робота по створенню триступеневої ракети «Восток», здатної розвинути другу космічну швидкість — 11 кілометрів на секунду, необхідну для досягнення Місяця або ж для винесення на орбіту Землі корисні маси понад чотири з половиною тонни. У лютому 1958 року Сергій Павлович ознайомився з проектом нового літального апарату, що складався з двох відсіків — приладового та житлового. Єдина проблема полягала в можливості повернути ракету після польоту на Землю. Спори, дискусії і копітка робота над цією проблемою тривали більше року. Обстановку розжарювало ще і постійне суперництво з американцями, які також вели власний космічний проект, готуючи до старту свій корабель «Меркурій». Нарешті наприкінці 1959 року було виготовлено кілька готових примірників спускових апаратів. Він представляв собою кулю сріблястого кольору діаметром 2.4 метра. При цьому на частку кабіни космонавта доводилося більше, ніж півтора кубічних метри. На початку 1960 року він вже пройшов літакові випробування.

До початку 1960 року спеціальна комісія сформувала перший загін космонавтів, до якого увійшло більше десяти льотчиків-випробувачів вищого класу. Був створений спеціальний центр підготовки космонавтів, поетично названий «Зоряним містечком». У березні 1960 року в ньому почалися тренувальні заняття. Вперше в історії мав пройти подібний експеримент, в якому невідомим було абсолютно все: вплив невагомості на людину, стартові перевантаження і, головне, повернення людини на Землю. Навесні і влітку 1960 року був запущено два прототипи корабля «Восток» з тваринами на борту. Перший з них зійшов з орбіти, другий вдало повернувся на Землю.

Всю весну 1961 року на космодромі Байконур йшла інтенсивна підготовка до першого польоту людини в космос. Держкомісія з безлічі кандидатів відібрала одного — Юрія Олексійовича Гагаріна. Запасним пілотом був призначений Герман Степанович Титов. 8 квітня 1961 року Державна комісія з організації першого польоту людини в космос затвердила дату польоту — 12 квітня.

Вранці 11 квітня космічний комплекс був вивезений на стартовий майданчик. Висота трьохступінчатого носія була 38 метрів, загальна польотна вага з кораблем — 287 тонн. Сергій Павлович з пункту управління польотом повністю керував усім процесом. Всі його команди також дублювалися Юрію Гагаріну. Політ першої людини в космос тривав 108 хвилин. О 10 годині 55 хвилин відбулося приземлення Гагаріна недалеко від Саратова. Найвідповідальніше випробування в житті Сергія Павловича Корольова пройшло успішно. Майже 30-річний шлях конструктора до своєї мрії тріумфально завершився.

Цікаві факти про Сергія Павловича Корольова

Трудовий стаж головного конструктора СРСР почався з шістнадцяти років. Він працював теслею, газетоношею, вантажником, крив дахи, працював на верстаті. «Я буду будівником... але тільки літаків», — говорив в ті роки Корольов;
під час навчання в Київському політехнічному інституті Сергій захопився планеризмом, причому не тільки конструював і створював легкі планери, а й літав на них. Під час одного з таких польотів він невдало приземлився і ледь не загинув, отримавши безліч травм;
Сергій Корольов був також талановитим льотчиком. Будучи активним членом планерного школи як в Києві, так і в Москві, він дуже багато літав на найрізноманітніших, в тому числі і експериментальних, літальних апаратах. Також Сергій замолоду був талановитим спортсменом, серйозно займався боксом;
ще будучи студентом МВТУ, Сергій Корольов зарекомендував себе талановитим конструктором. За його проектами був створений ряд літальних апаратів: «Коктебель», «Червона зірка», а також літак СК-4;
під час свого тюремного ув'язнення Сергій Корольов не залишав спроб добитися справедливості і писав прохання навіть особисто Й. Сталіну, яке, правда, залишилося без відповіді;
під час війни Сергій Корольов неодноразово просився на фронт, бажаючи воювати в авіації, де його льотні таланти могли послужити справі перемоги;
під час роботи комісії Корольова в Берліні з вивчення німецького трофейного технічного обладнання її роботу курирував безпосередньо командувач радянськими військами в Німеччині Г. К. Жуков. Маршал СРСР дуже допомагав знаменитому конструктору, надаючи всіляку підтримку;
під час демонстрації англійцями польоту трофейної німецької ракети ФАУ Корольов прибув туди інкогніто під виглядом простого капітана Радянської армії;
звання Героя соціалістичної праці Корольов отримав, так і не будучи реабілітованим;
з кінця 1950-х років ОКБ Корольова працювало над проектом польоту на Місяць. Було запущено три автоматичних станції «Луна». Одна з них сфотографувала місячну поверхню, а інша доставила на неї вимпел з гербом Радянського Союзу;
американці змогли повторити політ людини в космос тільки через рік після польоту Гагаріна;
до кінця життя ім'я академіка Корольова було засекречено. Свої статті в пресі він підписував «професор Сергєєв». Тільки після смерті вся країна дізналася про справжнє прізвище батька радянської космонавтики.

Історична пам'ять про Сергія Корольова

Іменем Корольова названо місто в Московській області і вулиці більш ніж в 50 (!) містах Росії і України.
У Москві, Житомирі, на Байконурі встановлені пам'ятники С. Корольову.
У 1966 році Академія наук СРСР випустила пам'ятну медаль на честь С. П. Корольова.

Ім'ям академіка Корольова названі:

Самарський державний аерокосмічний університет;
Житомирський військовий інститут;
Будинок культури в Києві;
Ракетно-космічна корпорація «Енергія» (Російська Федерація);
науково-дослідне судно «Академік Сергій Корольов».

&Іменем Корольова названі: кратер на Місяці, на Марсі, астероїд 1855 Корольов.

Джерела

1. Корольов Сергій Павлович / Герої України

2. Корольов Сергій Павлович: Барельєф на фасаді

3. КОРОЛЬОВ – НАШ ВИДАТНИЙ ЗЕМЛЯК