Бурлюк Давид Давидович

Бурлюк Давид Давидович
Футурист, живописець, поет

Біографія

Давид Бурлюк народився 21липня (9 – за старим стилем) 1882 року на хуторі Семиротівщина (Семиротівка) поблизу села Рябушки Лебединського повіту Харківської губернії (нині урочище Бурлюк Лебединського району Сумської області). Сам Бурлюк у своїх спогадах «Предки мої» вказує свій день народження – 22 липня (9 липня ст. ст.), хоча ця розбіжність може бути через різницю в календарях. Батько був агрономом, працював управляючим у панських маєтках. В родині було шестеро дітей. З раннього дитинства їм прищеплювалася любов до мистецтва. Крім Давида, Людмила та Володимир Бурлюки також стали відомими художниками. Брат Микола – поетом.

Давид Бурлюк розповідав, що є нащадком запорізьких козаків, називав себе «татарсько-запорізьким футуристом».

Ось що він писав у своїх «Фрагментах зі спогадів футуриста»: «…З боку батькового — ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько «Писарчуки», ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші по-російськи й по-українськи, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків на пам’ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам звичайно батько. Читання «Петруся» завжди закінчувалося слізьми». Впродовж всього життя Давид Бурлюк гордився і всюди підкреслював своє національне походження.

У дитячій суперечці з братом малий Давид втратив ліве око. Та коли став дорослим, вставив скляний протез і зробив ваду частиною екстравагантного образу.

Малювати Давид почав змалку, вже у другому класі початкової школи однокласники називали його художником. Бурлюк надихався українською природою, особливо південної частини країни, та українським фольклором. Улюбленим його героєм був козак Мамай, який, на думку художника, втілював у собі такі властиві українському народу якості, як сміливість, незалежність та весела вдача. Початкову та середню освіту Бурлюк здобув у Сумах, Тамбові та Таганрозі, а живопису навчався в Одесі, Мюнхені (в Королівській академії мистецтв) та Парижі (у Школі образотворчих мистецтв). Давида любили як студенти, так і викладачі – один із них, австро-угорський художник Антон Ажбе прозвав його "дивовижним диким степовим конем".

Через часті переїзди Давид змінив кілька гімназій – у Сумах, Тамбові, Твері. Для своїх дітей батьки наймали і приватних учителів.

Початок своєї художньої творчості сам Давид Бурлюк відносив до 1890 року: він почав вести щоденник і в ньому малював пейзажі.

В Олександрівській чоловічій гімназії у Сумах, де він навчався у 1893-1895 роках, Давид отримав прізвисько «художник» і саме там здібності Бурлюка вперше відмітив вчитель малювання, художник Олександр Карлович Веніг. У серпні 1897 року Давид вперше виконав малюнок з натури – портрет сестри Людмили.

У 1898 році батько Бурлюка – Давид Федорович перевозить сім’ю у Золоту Балку Херсонської губернії, а пізніше, 1907 року родина перебралася в Чорнянку – центральну економію Чорно-Долинського заповідника графа А. А. Мордвінова (нині – село Чорнянка Каховського району Херсонської області). В цей же час родина Бурлюків винаймала квартиру в Херсоні, в будинку Волохіна на вулиці Волохінській (пізніше вул. Червонофлотська, а нині – вул. Богородицька, будинок не зберігся).

Давид Бурлюк після гімназії навчався у Казанській художній школі (1898–1899), Одеському художньому училищі (1899–1901, 1910–1911), у мистецьких студіях Мюнхена та Парижа (1902-1904). Під час навчання він захопився неоімпресіонізмом.

У січні 1904 року в Херсоні відбулася перша художня виставка творів Давида та його сестри Людмили, студентки петербурзької академії мистецтв. Того ж року відбувся і літературний дебют Давида Бурлюка в херсонській газеті «Юг», де було надруковано ряд його листів про мистецтво.

У Чорнянці Давид Бурлюк спільно з однодумцями створив перше об’єднання футуристів – «Гілея», яка проіснувала до 1920 року. Група заявила про себе в Петербурзі на початку 1910 року.

Тиражі перших книг «гілейців» були невеликі (300-500 екз.) і друкували їх в провінційних друкарнях, де можна було видати книгу дешевше. Саме тому так пощастило Херсонщині – кілька футуристичних книг було надруковано в друкарнях Херсона та Каховки.

У 1913 році в Каховці в маленькій друкарні Канна і Бергарта вийшов у світ перший колективний збірник «гілейців» «Дохлая луна», на якому було написано: «збірка єдиних футуристів світу !!! поетів «Гілея». У ньому брали участь: Давид і Микола Бурлюки, Василь Каменський, Олексій Кручених, Бенедикт Лівшиць, Володимир Маяковський, Віктор Хлєбников та ін.

У 1913 році в Херсоні в електродрукарні С. В. Поряденка була видана друга сатирична збірка «гілейців» «Затычка». Цього ж року вийшов третій колективний збірник «гілейців» «Молоко кобылиц».

Молодий Бурлюк стає одним з лідерів літературно-художнього авангардистського руху. Завдяки організаторській та жвавій натурі Давида Бурлюка світ побачили перші футуристичні виставки у 1907–1911 роках: «Стефанос» (Москва), «Ланка» (Київ), «Вінок-Стефанос» (Санкт-Петербург), «Салон Іздебського» (Одеса), «Спілка молоді» (Риґа, Санкт-Петербург), «Гілея» (Херсон).

Свою творчу діяльність Давид Бурлюк розпочинав як реаліст, а потім поступово пройшов етапи, пов'язані з імпресіонізмом, неопримітивізмом, доки не зупинився на футуризмі та кубофутуризмі. Ці авангардні мальовничі напрями характеризуються бажанням художників і поетів прискорити ритм життя і відобразити у своїх творах індустріалізацію як майбутньої світової історії. Для цього, як вважали футуристи, потрібно відмовитися від "проклятого минулого" – насамперед академічних традицій у мистецтві. Спосіб висловлювання цих ідей був динамічний "рух" квітів і постатей у живопису і слів і образів у поезії. У 1912 році група "Гілея", до якої, окрім самого Бурлюка, входили також Володимир Маяковський, який, до речі, називав Давида не лише другом, а й своїм літературним наставником, Велімир Хлєбніков та інші художники, випустив нову поетичну збірку і водночас проголосив скандальну маніфест "Лихта громадського смаку". У ньому вони назвали футуризм "новим світовідчуттям" і запропонували "скинути з пароплава сучасності" Достоєвського, Толстого і Пушкіна, творчість яких "незрозуміліша за ієрогліфи", а також "вимити руки, що торкалися в брудному слизу книг", написаних Леонідом Андрєєвим, Максимом Купріним, Блоком, "яким потрібна лише дача на річці".

Значущим на його творчому шляху була участь у 1911 році в першій виставці об’єднання «Синій Вершник» – групи німецьких експресіоністів в Мюнхені. Роком пізніше художник разом з В. Маяковським, О. Кручених, В. Хлєбниковим випускають програмний маніфест «Пощечина общественному вкусу», в якому висловлюють піклування до встановленої манери художньої і літературної мови. Сам художник говорив: «Футуризм – не школа, це нове світовідчуття».

У 1911-1914 роках він продовжує навчання у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, звідки був виключений за пропаганду футуризму.

Давид Бурлюк був співавтором поетичних збірок «Садок судей», «Пощечина общественному вкусу», «Дохлая Луна», «Требник Троих», «Рыкающий Парнас», «Молоко кобылиц».

У 1913-1914 роках Бурлюк організував турне футуристів, під час якого, зокрема, сам читав і лекції, і вірші. Після закінчення поїздок-виступів став редактором «Першого футуристичного журналу».

7 Chome-22-17 Nishigotanda, Shinagawa City, Tokyo 141-0031, Japan

Революційні події 1917 року в Росії сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. Спочатку емігрував до Японії, а потім — до США.

Митець був членом просто десятків різних об’єднань, і літературно-художніх теж. Перша персональна виставка картин Бурлюка була організована у 1916 році в Уфі, до якої він випустив «Пояснения к картинам Давида Бурлюка, находящимся на выставке».

Восени 1917 брав участь у створенні літературного кафе «Піттореск» і «Кафе поетів». У березні 1918 разом з Володимиром Маяковським знявся у фільмі «Не для грошей народжений» і став одним із видавців «Газети футуристів».

Перша збірка поезій Давида Бурлюка «Лысеющий хвост» побачила світ у Кургані у 1919 році. В творчому доробку Бурлюка-мистецтвознавця дослідження «Галдящие бенуа и новое русское национальное искусство», повісті «Філонов» та «Реріх».

Бурлюк не писав українською мовою. «Пишу поки що російською, але може, що й на рідну українську перейду. Україна була й залишається моєю батьківщиною. Там кістки моїх предків – вільних козаків, що рубалися на славу силі та свободі», – зазначав він у «Фрагментах зі спогадів футуристів».

Доля Давиду Бурлюку подарувала багато подорожей в різні куточки земної кулі. Разом з В. Пальмовим художник здійснив подорож на Далекий Схід, тривалий час перебував у Сибірі, ​​де давав лекції, виставлявся, проводив поетичні вечори та влаштовував футуристичні перформанси. У Владивостоку навіть примудрився керувати місцевим кабаре. У 1919 році у місті Нікольськ-Уссурійському Бурлюк написав «Морську повість» – перший художній твір про зовсім молодий тоді Скадовськ.

А далі був 1920 рік і початок еміграції. Спочатку на два роки художник оселився в Японії, де входив до групи японських футуристів та випустив поетичний збірник із власними ілюстраціями «Восхождение на Фудзи-сан» (Йокогама, 1921).

В еміграції Бурлюк залишився вірним своїм естетичним смакам, проте його живопис тепер розвивався в рамках панівного на Заході мистецтва. У Нью-Йорку Бурлюк видавав журнал «Колір і рима». Багато мандрував. Його виставки відбувалися в багатьох містах Європи, Австралії й Америки. Серед великих виставок, на яких були присутні твори Бурлюка, згадують Виставку сучасного мистецтва 1923 року, Виставку російського мистецтва в Бруклінському музеї 1923 року, Міжнародну виставку у Філадельфії 1926 року, Міжнародну виставку в Бруклінському музеї 1926–1927 років.

Звідти у 1922 році поїхав у Штати, де й мешкав до кінця життя. До СРСР за весь цей час навідався лише двічі. Хоч і, перебуваючи у США, лишався членом різних товариств.

У Сполучених Штатах епатажному українцю нудно не було. Робота продовжувала кипіти – картини, вірші, публіцистика, відкриття свого видавництва, виставки, мемуари, випуск власного журналу Color and Rhyme («Колір та ритм»), відкриття галереї, захоплення фотографією.

У Нью-Йорку видав кілька збірок поезії і прози до 20-річчя футуризму: «Маруся-сан», «Морская повесть», «По Тихому океану», «Новеллы»; теоретичну працю «Энтелехизм: Теория. Критика. Стихи. Картины». Склав довідник «Русские художники в Америке». У кожній з цих книг мозаїчно переплітаються поезії, рисунки, теоретичні статті, спогади.

Брав участь у великих виставках сучасного мистецтва у США, Європі, Австралії; відбулося близько 30 персональних виставок.

У 1920-х роках Бурлюк співпрацював з художніми музеями Львова, Києва, Харкова, друкував мистецькі дописи в журналі «Нова генерація».

Давид Бурлюк написав тисячі картин. Є чутки, що йдеться про 30 тисяч робіт (вірогідно, включно з ілюстраціями до книг). Картини митця є у найвідоміших музеях США, зокрема у «Метрополітен», «Вітні», Бруклінському музеї та Музеї сучасного мистецтва. Основна частина творів Д. Бурлюка зберігається у меморіальному музеї художника у Нью-Йорку. Є також у Росії, країнах Європи, в Японії, Канаді.

В творчому доробку митця є картини української тематики – «Запорожці в поході», «Святослав», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко».

За життя Бурлюк хотів провести масштабну виставку своїх картин в Україні. У 1962 році він написав такого листа: «Дорогі друзі – директорат музею; я, Давид, Маруся (дружина) і наш художній директор можемо привезти на Україну в Київ у ваш музей виставку Бурлюка – 80-річчя – та його друзів – видатних американських художників. Добре було б цю виставку організувати на рідній землі Бурлюка Україні…».

Радянська влада дала відкоша. Виставка мала успіх, але далі Праги не поїхала.

І лише у 1998 році у Києві відбулася виставка творів Бурлюка з українських зібрань. Збереглося в Україні лише 35 робіт, принаймні стільки вдалося зібрати.

1997 року у журналі «Всесвіт» була опублікована в українському перекладі повість «Ошіма» Давида Бурлюка.

Давид Давидович Бурлюк пішов з життя 15 січня 1967 року (за деякими джерелами – 10 лютого) у Нью-Йорку, США. Українець заповів, аби його прах розвіяли над водами Атлантики. Так і було зроблено.

Освіта

• У 1898—1899 роках навчався в Казанській художній школі. Один з етюдів Давида, «Млини над Дніпром», був виставлений і за нього автор здобув премію у розмірі 25 рублів.

• У 1899—1901 роках навчався в Одеському художньому училищі. Вже тут проявилася величезна працездатність художника. Під час літньої практики Бурлюк намалював 350 етюдів - пейзажів Херсонщини. Викладачі училища К. Костанді та Г. Ладиженський засудили його, порівнявши його творчість з фабричним виробництвом.

• У 1902—1903 роках навчався в Мюнхенській школі Антона Ажбе та в академії мистецтв у Вільгельма фон Діца, Франца фон Штука і Карла фон Марра.

• У1904 року продовжує навчання у Кормона в Парижі.

Сім'я

Походить із козацького роду. У селі Рябушки недалеко від міста Лебедина народився Парфентій Бурлюк, до родовідної лінії якого належить Давид Бурлюк. Батько художника - Давид Федорович Бурлюк (1856—1915) одружився у 1881 році з Людмилою Йосипівною Міхневич (пр. 1861—1924) у м.Ромни (нині райцентр Сумської області). Предки Давида по материнській лінії були інтелігентами-просвітителями та шкільними вчителями, а по батьківській – українськими козаками, спадкоємцями запорожців. За рік на хуторі Семиротівщина Лебединського повіту Харківської губернії на світ з'явився первісток, названий також Давидом.

Сім'я була багатодітною, і коштів на її утримання постійно не вистачало, тому коли батько Бурлюка отримав пропозицію стати керуючим графського маєтку на Херсонщині, це стало для Бурлюків щасливою нагодою. Вони оселилися на лівому березі Дніпра біля села Чернанка – між Олешками та Новою Каховкою. Тут Давид із братами займався розкопками скіфських курганів, що, на думку критиків, і вплинуло на його творчу манеру: його захоплювали та надихали форми скіфських артефактів, які здавались йому простими та вигадливими одночасно. Згодом на честь культури стародавніх кочівників було названо організоване ним співтовариство художників-футуристів "Гілея" – так Геродот іменував у своїх працях лісовий масив Скіфії.

Давид, Маріанна та Людмила Бурлюк. Прага, 1962https://artukraine.com.ua/

Батько Давид Федорович Бурлюк працював управителем маєтка у графа Мордвинова. У родині зростало шестеро дітей: три брати та три сестри. Окрім Давида, Людмила та Володимир Бурлюки також стали відомими художниками. Брат Микола - поетом. Сестра Надія (народилася у 1895) пізніше стала дружиною Антона Безваля, молодша Маріанна (народилася в 1897 році) стала дружиною чеського художника Вацлава Фіала.

Дядько Костянтин Федорович Бурлюк, із селян, закінчив Сумську гімназію і у вересні 1879 року став студентом Харківського ініверситету відділу природничих наук.

Цікаві факти

• Бурлюк мав травму ока. Як пише "Інститут просвіти", в малого Давида Бурлюка була суперечка з братом, внаслідок якої митець втратив ліве око. Уже в дорослому віці він носив склянний протез, що стало частиною його екстравагантного образу.

• Козацький рід Бурлюка

Давид Бурлюк з'явився на світ у багатодітній родині на хуторі Семиротівщина Харківської губернії. Сам Бурлюк в мемуарах "Мои предки" писав, що його рід по маминій лінії — інтелігенти, що мали стосунок до освіти. Батькова лінія була козацькою. "

З боку батькового — ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько — Писарчуки, ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші по-російськи й по-українськи, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків на пам'ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам звичайно батько. Читання «Петруся» завжди закінчувалося слізьми", — цитує Бурлюка "Інститут просвіти".

Свої твори, зокрема вірші та критику, Давид Бурлюк писав російською мовою, хоча заявляв, що планує перейти на українську. Класичну освіту здобув в Сумах, Тамбові та Таганрозі. Живопису вчився в Одесі, Казані, Берліні та Парижі.

• Бурлюка вважають батьком футуризму. "Маніфест футуризму" італійського поета Томмазо Марінетті з'явився в 1909 році, а Бурлюк спільно з російськими поетами Кручоних і Маяковським свій "Ляпас громадському смаку" написав у 1912 році. Саме в цьому маніфесті було запропоновано "викинути Пушкіна з пароплава сучасності". Проте не з деколонізаційною метою, а щоб на цей пароплав помістити Володимира Маяковського.

• У 1913–1914 роках, за даними Інституту просвіти, Бурлюк організував турне футуристів, під час якого, зокрема, сам читав лекції та вірші. Після цього був редактором "Першого футуристичного журналу".

• У 1918 році Бурлюк став одним із видавців "Газети футуристів".

• За свій творчий шлях написав від 15 до 30 тисяч творів. А от Суспільне Суми пише про 20 тисяч робіт. Імовірно, ця цифра містить всі види графіки, малюнків, полотен та навіть книжкових ілюстрацій. Як пише BBC, за таку "фабричність" Бурлюку дорікали його сучасники.

• За ідентичність Бурлюка змагається Україна, Росія та США. Хоча Бурлюк вважав себе українцем, та все ж писав російською мовою і був громадянином Російської імперії. Тож росіяни приписують його до російських митців. Дружба з російськими футуристами також стала аргументом до представлення Бурлюка як росіянина.

З Херсонського художнього музею під час окупації росіяни вкрали картину Бурлюка "Сільський пейзаж" 1930 року. Про це писав 21 липня 2023 року Херсонський державний музей, де зберігалася картина.

Для США Бурлюк — американський іммігрант. Американцем та українцем Бурлюка представляє аукціонний дім Christie's. Художник прожив у США 45 років, а це більша частина його життя, тож американці почали називати його своїм.

• Скільки коштують картини Бурлюка? Його картина"В церкві" у 2007 році на аукціоні Sothbey's була продана за 650 тисяч доларів.

А картину Бурлюка "Японський рибалка" продали за 542 тисячі доларів в листопаді 2008 року на тому ж аукціоні.

До прикладу, картина Анатолія Криволапа "Кінь. Ніч" у 2013 році була продана за 186 тисяч доларів на аукціоні Phillips в Лондоні. А пейзаж Івана Марчука продали за рекордні 300 000 доларів.

• Оскільки в США Бурлюк провів більшу частину життя, то його творча спадщина здебільшого залишилась у цій країні.

• Роботи митця зберігаються в колекціях Чиказького художнього інституту, Смітсонівського американського художнього музею у Вашингтоні, Художнього музею Перріша у Вотер-Міллі, штат Нью-Йорк. В Державному російському музеї в Санкт-Петербурзі теж зберігається певна кількість картин Бурлюка.

• В Україні зберігається до сорока його картин.

• В Україні на честь Бурлюка назвали урочище, де був раніше хутір Семиротівщина — місце народження художника.

В Сумах, де Бурлюк здобував освіту, вулицю Бурлюка перейменували на вулицю полеглого захисника України Володимира Куриленка, а на честь Бурлюка назвали провулок. В Одесі на вулиці Преображенській є меморіальна дошка у пам'ять про митця.

• Володимир Маяковський розповідав, що український художник щодня давав йому по 5 копійок, щоб той міг займатись поезією та не голодувати.

• Митець любив носити грим. Зокрема, він малював на щоці коника і пташок. Крім того, епатажний образ доповнювали скляний очний протез та циліндр. Також Бурлюк носив різноколірні, подекуди порвані штани.

Джерела

1. Бурлюк Давид Давидович / Херсонська обласна бібліотека для дітей імені Дніпрової чайки

2. (Не)уславлені українці, які змінили хід історії: Олександр Смакула