Пулюй Іван Павлович

Пулюй Іван Павлович

Вчений, фізик

Біографія

Іван Пулюй народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів (нині селище, Чортківського району, Тернопільської області (в ті часи Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в греко-католицькій заможній родині. У 1861—1865 рр. Павло Пулюй був бургомістром Гримайлова.

Після початкової школи навчався в Тернопіській гімназії, де разом із братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновником та активним діячем таємного товариства української молоді “Громада”.

Незвичайна гімназія, в якій у різні роки навчалися такі майбутні діячі української науки, духовності, культури, як Володимир і Олександр Барвинські, Йосип Сліпий, Іван Горбачевський, Кирило Студинський, Станіслав Дністрянський.

Такі Товариства на той час набули значного поширення в Галичині, перейнявши естафету від «Громад», які постали в багатьох містах Наддніпрянської України. Тернопільський клас-«Громада» збирався тричі на тиждень після обіду на тематичні засідання: в середу (історія), суботу (література) й неділю (декламація і читання слова Божого). Великий вплив на гімназійну молодь мала поезія Тараса Шевченка.

Далі Іван навчається у Греко-католицької духовної семінарії у Відні, де поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою, і з цього приводу 1869 році вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем у Відні. Разом з П. Кулішем та І.Нечуй-Левицьким здійснив переклад Святого Письма українською мовою (І. Пулюй переклав Псалтир.

У 1868 році разом з іншими українськими студентами-громадівцями заснував у Відні легальне студентське товариство “Січ” діяльність якого згодом високо оцінив Іван Франко.

Ще на другому році навчання в духовній семінарії Пулюй відвідував лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті й почав складати екзамени з основних університетських математичних курсів, а на останній рік навчання в семінарії склав уже 7 екзаменів з математики й усі з оцінкою «відмінно». Ці науки настільки його захопили, що він вирішив не висвячуватися на священика, а стати студентом філософського факультету цього університету. Навчання тривало упродовж 1869—1872 рр., а у 1872—1874 рр. Пулюй уже працює науковцем у фізичній лабораторії професора фон Лянґа. У 1874 р. видрукував перші дві статті, присвячені дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури, в журналі «Доповіді Віденської академії наук».

У 1875—1876 роках Пулюй як стипендіат австрійського Міністерства освіти навчався і працював у Страсбурзькому університеті, в фізичному інституті професора Августа Кундта.

Після навчання у Віденському університеті й роботі у фізичній лабораторії професора Віктора фон Лянґа Пулюй викладав у 1874–1875 роках фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіюме (нині Рієка, Хорватія), де сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти. Цей прилад став знаним у науковому світі й у 1878 році був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. У 1875–1876 роках як стипендіат австрійського міністерства освіти Пулюй навчався і працював у Страсбурзькому університеті, де захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури».

Та повертається до Відня і в 1876—1883 роках і працює асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті.

У 1880–1882 роках у «Доповідях Віденської академії наук» опублікував чотири статті, присвячені катодним променям. Ці роботи мали значний резонанс у середовищі фізиків. Тоді ж Пулюй починає активно працювати в галузі електротехніки. Електричні апарати, сконструйовані ним, були відзначені дипломами на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі 1881 року.

У 39 років Іван Павлович створює сім’ю. Він одружився 2 жовтня 1884 року. Його дружиною стає вродлива 21-річна студентка його університету Катерина-Йосифа-Марія Стозітська (її мати – німкеня, батько – поляк). У цю жінку доцент закохався. Вона мала дуже пишне волосся, яке він, зокрема, використовував для вдосконалення ниток розжарювання розроблюваних ним освітлювальних ламп. У сім’ї Пулюїв було 15 дітей, з яких, на жаль, виросли лише шестеро.

У 1884 році вчений очолив кафедру фізики Німецької вищої технічної школи в Празі (зараз – Чеський технічний університет), яку він у 1903 році перетворив у першу в Європі кафедру фізики й електротехніки. Цією кафедрою Пулюй керував протягом тридцяти двох років. А, окрім того, в 1888–1889 роках був ректором цього вищого навчального закладу.

У середині дев’яностих – нове зацікавлення: Пулюй зосереджується на теоретичних і практичних дослідженнях Х-променів і публікує на цю тему в «Доповідях Віденської академії наук» дві статті. Він вивчає пов’язані з цими променями процеси на атомно-молекулярному рівні. Більше того: створена Пулюєм лампа давала змогу побачити ці невидимі для людського ока промені. І це було феноменальним досягненням. Але авторство у відкритті короткохвильового електромагнітного випромінювання було віддане німецькому фізику Вільгельму Конраду Рентгену, і саме це епохальне відкриття принесло йому звання першого лауреата Нобелівської премії в галузі фізики.

Саме під час роботи в Празі вчений провів фундаментальні дослідження щодо природи та властивостей Х-променів, які з часом почали іменуватися рентгенівськими. Перша стаття дослідника про походження цих променів та їхню фотографічну дію була подана 13 лютого 1896 року в «Доповідях Віденської академії наук». А незадовго перед цим, у січні цього ж року, Пулюй зробив і опублікував кілька якісних фотографій, зроблених з допомогою Х-променів. Щоправда, не Пулюю приписують це відкриття, а німецькому вченому Вільгельму Кондраду Рентгену, який незадовго перед цим, 28 грудня 1895 року, опублікував повідомлення «Про новий тип променів», де, власне, і йшлося про Х-випромінювання. Однак за чотирнадцять років перед тим уже існувала «лампа Пулюя», що випромінювала такі промені. Рентген цілком міг скористатися цим винаходом, а також іншими напрацюваннями Пулюя. Загалом можемо констатувати, що Рентген і Пулюй майже одночасно відкрили існування Х-випромінювання.

Прикметно, що, на відміну від українського вченого, Рентген не приділяв увагу практичному використанню цього відкриття. Саме Пулюй першим виявив прояви електропровідності в газах, які зазнали Х-випромінювання. Був він, фактично, першим, хто почав використовувати ці промені в медичній діагностиці. Принаймні Пулюй першим зробив світлину всього людського скелету. Тому рентгенівські апарати справедливіше було б іменувати пулюївськими.

Проаналізувавши праці як Пулюя, так і Рентгена, вчений і досліднк історії науки, доктор фізико-математичних наук Василь Шендровський прийшов до висновку, що пояснення природи Х-променів повністю дав саме Іван Пулюй. Його працю, вважає професор Шендровський, можна навіть назвати предтечею відкриття електрона, яке у 1897 році здійснив Джозеф Джон Томсон. Пулюй сконструював лампу, якою користувався Рентген. У Рентгенових роботах немає ні слова про користь цього відкриття для медицини, і саме Пулюй це показав. До речі, американські лікарі брати Едвін і Гілман Фрост, які вперше діагностували перелом зап'ястя у 14-річного пацієнта, у наукових виданнях стверджували, що використовували при цьому лампу Пулюя.

Чому ж тоді не Пулюєві, а Рентгену була присуджена Нобелівська премія? Як уже мовилося, формальним приводом для цього стало те, що німецький фізик першим опублікував інформацію про відкриття променів. Але чи не найточніше на це питання відповів у спілкуванні з Іваном Пулієм видатний фізик, славнозвісний Альберт Ейнштейн: «Що сталося – не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А якщо на тверезу голову, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, – яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, але куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном – уся Європа". У відповідь Іван Павлович зауважив Ейнштейну: "Що має статися – станеться обов'язково, і те, що відбудеться, буде найкращим, тому що така воля Господня!"

Загалом же Пулюй цікавий як вчений-практик. У 1883–1884 роках він працював у австрійському місті Штайрі як консультант та директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції. А в 1890-х роках під його керівництвом було споруджено чимало електростанцій на змінному струмі в Чехії.

Пулюя високо цінували. Він був членом різних наукових товариств, отримував нагороди. У 1916 році йому навіть пропонували стати міністром Австрії, але він відмовився Здавалося, Пулюй, працюючи в європейських наукових центрах, міг би забути про своє українське походження, стати таким собі космополітом. Проте він лишався свідомим українцем. Такою була і його сім’я.

Навчаючись у Тернопільській гімназії, Пулюй входив до таємного товариства«Громада», яке мало патріотичний характер. У Відні, де спочатку студіював у греко-католицькій семінарії, а потім в університеті, він став одним із організаторів та активних членів товариства «Січ», яке об’єднувало українську молодь австрійської столиці.

Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким брав участь у першому повному перекладі Біблії на українську мову, який був опублікований Британським біблійним товариством у 1903 році. Це була значна подія в історії української культури. Пулюй активно займався громадською діяльністю. Він підтримував ідею відкриття українського університету у Львові. Був членом Наукового товариства Шевченка. Організовував стипендії для українських студентів у Австро-Угорщині. Публікував статті в підтримку української мови.

Вчений прагнув, щоб його нащадки теж зростали українськими патріотами. На літні місяці він спеціально наймав для своїх дітей (їх було в нього шестеро) вчителів української мови. Старший його син Олександр Пулюй пішов 17-річним добровольцем у лави «Січових стрільців», а потім до 1920 року воював у складі Української Галицької армії.

Не випадково життєвим кредом Пулюя стали такі слова: «Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».

Помер видатний вчений та громадсько-культурний дiяч Iван Пулюй 31 сiчня 1918 року у Празi, нині Чехія (тоді Богемське королівство, Австро-Угорщина на Мальвазінках де i похований. Життя Івана Пулюя пройшло в основному за межами України. Але помислами і добрими справами він залишався серед свого народу, співпереживав за його долю, підносив його велич . Сьогодні ім’я вченого свiтової слави Iвана Пулюя назавжди повертається iз забуття, як символ iнтелектуальної могутностi українського народу і орiєнтир майбутнiх звершень нашої держави.

"Професор Іван Пулюй був не лише найвизначнішим фізиком…

Він належав до тих, хто у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть формував світ". - писав про Увана Пулюя Вільгельм Форман.

Іван Пулюй був активним провідником запуску декількох електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині та першої в Європі на змінному струмі у Празі.

Іван Пулюй заснував електротехнічні товариства у Відні та Празі, а також спеціальний журнал з електротехніки. Ще у Страсбурзькому університеті, він зблизився з генієм електротехніки Ніколою Теслою, пізніше у Празі приятелював з іншим генієм фізики Альбертом Ейнштейном.

Науковці Іван Пулюй, Нікола Тесла, Конрад Рентген деякий час працювали в одному й тому ж фізичному кабінеті у професора Кундта в Стразбурзькому університеті. Вони вивчали явища, що породжуються електричним струмом у вакуумі.

Після повернення зі Страсбургу до Відня Іван Пулюй продовжував вдосконалювати технологію виготовлення розжарювальних ниток освітлювальних ламп, які стали кращими за лампи Едісона. Він уперше дослідив природу «холодного» неонового випромінювання.

За винахід та конструкцію електронної вакуумної рурки (трубки Пулюя) вчений у 1881 році отримав срібну медаль на світовій електротехнічній виставці у Парижі.

Іван Пулюй відомий як невтомний винахідник. Він сконструював багато електронних апаратів, таких як дистанційний телетермометр, телефонний сигнальний апарат, індуктор для трифазних струменів, патентовану телефонну станцію для охорони життя від небезпечної високої напруги.

Освіта

Початкову школу закінчив у Гримайлові та вступив до Тернопільської класичної гімназії.

Після закінчення гімназії у 1865 році Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення. Промовистий факт: будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було.

У1865 році Іван Пулюй вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Відні, де поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою.

1869—1872 роках навчається у Віденському університеті та відвідує лекції з математики, фізики та астрономії. Крім того почав складати екзамени з основних університетських математичних курсів, а на останній рік навчання в семінарії склав уже 7 екзаменів з математики й усі з оцінкою «відмінно».

У 1872—1874 роках Пулюй уже працює науковцем у фізичній лабораторії професора фон Лянґа.

У 1874—1875 роках викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіуме . Там сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі й у 1878 році був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі.

У 1875—1876 роках Пулюй як стипендіат австрійського Міністерства освіти навчався і працював у Страсбурзькому університеті, в фізичному інституті професора Августа Кундта.

У 1876 році Іван Пулюй захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» і здобув ступінь доктора фізики Страсбурзького університету.

Сім'я

Батько Павло Пулюй був заможним та освіченим господарем, мати Ксенія (до шлюбу Бурштинська).

4 жовтня 1884 року Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стожицькою (8.09.1863—8.08.1945) - студенткою Віденського університету. У сім'ї виросло шестеро дітей, три доньки і три сини: Наталка (1886 р. н.) стала піаністкою і дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського; Ольга (1891 р. н.) і Марія-Ксенія-Маргарита (1894—1974, Відень) стали вчительками;Олександ-Іван (1901—1984) і Юрій (Ґеорґ, 1906—1987) здобули інденерний фах, а Павло (1904—1986) став лікарем.

Оскільки в Празі не було українських шкіл, то Пулюй на літні місяці наймав для своїх дітей учителів української мови, давав відповідні оголошення до львівської газети “Діло”. Павло і Юрій після смерті батька вчились у Львові в українській гімназії.

Цікаві факти

Іван Пулюй є автором понад 50 наукових праць, які були видані різними мовами – українською, німецькою, англійською.

Іван Павлович був провідним фізиком-електротехніком. Мав звання професора Вищої технічної школи в Празі. Деякий час займав посаду ректора першого в Європі електротехнічного факультету. Був доктором Страсбурзького університету, радником Двору Його Імператорської Величності Франца-Йосифа та займав посаду державного радника з електротехніки Чехії і Моравії.