Тимошенко Степан Прокопович: відмінності між версіями

Всі технічні пристосування захоплювали його з раннього віку. Скажімо, у купі піску він будував не лише замки, як усі інші діти, а й залізниці.  

Найсильнішим дитячим враженням була парова молотарка, яку батько щороку позичав у сусіда-поміщика. І всі три тижні, які машина працювала, Степанко не відходив від неї ні на крок.

Нарешті – найяскравіший дитячий інженерний спогад. Батько купив сусідній маєток, де перебудовувати треба було буквально все. Степанкові вже виповнилося 14 років, він навчався у реальному училищу та умів креслити і малювати. І Прокіп Тимошенко запропонував сину брати участь у проектуванні та будівництві.

Степан вивчав усі креслення будинків і нові будівлі, що траплялися йому на очі. І навіть іноді під час нудних уроків малював майбутні прикраси та проектував ґанок. Зрештою, він навіть склеїв макет будинку з картону.<ref>[https://t-invariant.org/2024/04/opir-osobistosti-naris-biografiyi-ta-naukovoyi-diyalnosti-stepana-timoshenka/  Опір особистості. Нарис біографії та наукової діяльності Степана Тимошенка]</ref>

Після завершення навчання в училищі у 1896 році Степан Тимошенко поїхав на навчання в Петербург, де одночасно успішно склав вступні іспити до Інституту цивільних інженерів та Інституту інженерів шляхів сполучення імператора  Олександра. Перевагу віддав Інститутові інженерів шляхів сполучення - одному з найкращих навчальних закладів Російської імперії, де на той час працювали видатні математики й механіки Михайло Остроградський, Віктор Буняковський, Бенуа Поль Еміль Клапейрон, Габрієль Ламе, Жмитро Жуковський  та ін.  

Під час революційних подій 1905 року заняття в Політехнічному інституті були скасовані й Степан Тимошенко виїхав до Німеччини, щоб у Ґеттінґенському університеті під керівництвом директора інституту прикладної механіки професора Людвіга Прандтля поповнити свою технічну освіту. Досліджуючи бокову стійкість двотаврової балки в умовах кручення, він вивів рівняння кручення і сформулював умови стійкості балки. Ці дослідження були використані у його дисертаційній роботі.

У 1906 р. повертається в Україну, ставши професором кафедри опору Київського політехнічного інституту. В цей час він продовжує досліджувати особливості пружних систем і пише першу версію свого відомого підручника з теорії опірності матеріалів. Але у 1911-му Тимошенко підтримує антиурядові студентські протести, підписавши лист проти міністра просвіти реакціонера Кіссо, за що його звільняють. Вчений повертається до Петербургу,  де продовжує свої наукові дослідження, виступає консультантом спорудження військово-морського флоту.

У 1920 емігрував до Югославії. У 1920 році Тимошенка обрали професором кафедри опору матеріалів Загребського політехнічного інституту. Без його книжок не обходилося жодне будівництво висотних будинків, мостів чи літаків. Кращого фахівця з опору матеріалів, коливань та вібрацій не було.

У 1922 році вчений переїжджає до Філадельфії (США), де стає науковим консультантом компанії «Вестінгауз».  

З 1923 до 1927 - науковий консультант компанії "Вестингауз". Організував секцію механіки при Американському товаристві інженерів-механіків (1927).  

З 1927 року – професор Мічиганського університету; організатор відділу прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків. У 1936 році очолив кафедру механіки Стенфордського університету. З 1940 року – дійсний член Національної Академії наук США.

В 1927-1936 - професор Мічиганського університету; 1936-1943 - завідувач кафедри механіки, 1943-1960 - професор кафедри механіки Стенфордського університету (Каліфорнія). З 1960 до 1972 мешкав у Західній Німеччині (м.Вупперталь, ФРН).  

Основні напрями наукової роботи Степана Тимошенка – актуальні проблеми механіки твердого тіла, будівельної механіки й теорії споруд.

Автор 150 наукових праць, зокрема «Курс опору матеріалів» (1911), «Опір матеріалів» (1930), «Прикладна теорія пружності» (1931), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936), «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953), «Стійкість стержнів, пластинок і оболонок» (1971) та ін. Підготував праці про допустимі напруження в металевих мостах.