Патон Борис Євгенович: відмінності між версіями

Рядок 26: Рядок 26:


На той час батько завідував кафедрою мостів і був відомим спеціалістом у своїй галузі, який став 1929 року дійсним членом Академії наук Української РСР. Батько викладав у  Київському політехнічному інституті  (1870—1953), пізніше був директором та засновником Інституту електрозварювання,. Мав старшого за нього на рік брата Володимира.  
На той час батько завідував кафедрою мостів і був відомим спеціалістом у своїй галузі, який став 1929 року дійсним членом Академії наук Української РСР. Батько викладав у  Київському політехнічному інституті  (1870—1953), пізніше був директором та засновником Інституту електрозварювання,. Мав старшого за нього на рік брата Володимира.  
Дитинство Патона пройшло в атмосфері технічної творчості, саме це в майбутньому і визначило сферу зацікавленості юнака. Батько був для Бориса, як і для брата, найголовнішим прикладом та наставником. Саме він заразив його наукою. Виховання у ній було суворим.
{{Цитата|Працювати мали всі. Хто на роботі, хто у школі, університеті чи інституті. Це дуже допомагало потім у дорослому житті. Знаю собою. І я за це дуже вдячний своїм батькам,
– розповідав Борис Патон.}}


Закінчив Київський індустріальний інститут (нині Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», 1941). Відтоді працював інженером електротехнічної лабораторії заводу «Червоне Сормово» (м. Горький, нині Нижній Новгород, РФ). 1942–2020 - в Інституті електрозварювання НАНУ (до 1944 - у м. Нижній Тагіл Свердловської обл., РФ; відтоді - у Києві): від 1944 - завідувач електротехнічного відділу, 1950–1953 - заступник директора з наукової роботи, 1953–2020 - директор. Головний редактор журналів «Автоматичне зварювання» (від 1953) та «Вісник НАНУ» (від 1969).
Закінчив Київський індустріальний інститут (нині Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», 1941). Відтоді працював інженером електротехнічної лабораторії заводу «Червоне Сормово» (м. Горький, нині Нижній Новгород, РФ). 1942–2020 - в Інституті електрозварювання НАНУ (до 1944 - у м. Нижній Тагіл Свердловської обл., РФ; відтоді - у Києві): від 1944 - завідувач електротехнічного відділу, 1950–1953 - заступник директора з наукової роботи, 1953–2020 - директор. Головний редактор журналів «Автоматичне зварювання» (від 1953) та «Вісник НАНУ» (від 1969).