Грушевський Михайло Сергійович: відмінності між версіями

ФИО = Грушевський Михайло Сергійович

|

|

Данные = Вчений, громадський та державний діяч, історик

1880–1886 навчався в Першій класичній гімназії в м. Тифлісі (тепер м. Тбілісі, Грузія).

У 1890–1894 — професорський стипендіат закладу. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію «Барське староство. Історичні нариси».

"Думаю, що для Вас не тайна моя симпатія до Вашої особи. Я мушу знати, чи можу будувати на їй які більші надії. Я виславляв Вам свої погляди на сю справу: симпатія потребує обопільності, а до того обопільного довір'я і поважання...

Я не люблю гратись в красні слова і зоставляю моєму поступуванню й ділам свідчити за мене... Шукаю товариша щирого, розумного і доброго, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу...".}}  

Марія відповідала взаємністю. У травні того ж року Марія Вояковська та Михайло Грушевський побрались у Скалі. У червні 1900 року народилась їхня єдина донька Катерина.

Вони не помилились один в одному. Маринця, як ласкаво називав Грушевський дружину, була з ним до кінця, в радості та в горі.  

Восени 1905 переніс наукову й культурницьку діяльність на Наддніпрянську Україну.

Початок Першої світової війни застав Грушевського в Карпатах на відпочинку. Звідти він із сім'єю від'їжджає до Відня, а потім через Італію та Румунію повертається до Києва. У середині грудня 1914 р. Грушевського заарештовують, обвинувачуючи у причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. У лютому 1915 р. М.С. Грушевського висилають етапом до Сибіру як українського сепаратиста і "мазепинця". Проте заслання в Сибір замінили засланням до м. Симбірська, де Грушевський прожив до осені 1915 р. Згодом його переводять до Казані, а потім до Москви, під нагляд поліції і з позбавленням права педагогічної та громадсько-політичної діяльності.  

Від початку Першої світової війни повернувся 1914 з родиною до м. Києва, де його заарештували за звинуваченням у «австрофільстві» та «мазепинстві». Кілька місяців перебував у Лук’янівській в’язниці, після чого на засланні в м. Симбірську (тепер м. Ульяновськ, Росія). Восени 1915 отримав дозвіл на переїзд до м. Казані, а через рік — до м. Москви.

20 березня 1917 Грушевського заочно обрали головою Української Центральної Ради (УЦР, див. Центральна Рада). Обрання підтверджено 19 квітня 1917 на Всеукраїнському національному конгресі 1917 року. Приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів. Був лідером українського національного руху, автором головних політичних документів УЦР. 23 червня 1917 взяв участь у проголошенні Першого універсалу Центральної ради. Як голова УЦР домагався від Тимчасового уряду Росії поступок Україні. Після Жовтневого перевороту 1917 року УЦР під головуванням Грушевського Третім універсалом Центральної ради проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Наступ більшовиків на м. Київ зумовив появу Четвертого універсалу, за яким УЦР проголосила УНР самостійною, вільною і суверенною державою українського народу. 7 лютого 1918 Грушевський разом із урядом УНР залишив м. Київ, 10 лютого 1918 прибув до м. Житомира, де домагався ратифікації мирного договору з Німеччиною (Брест-Литовський мирний договір 1918) і надання УНР військової допомоги в боротьбі з більшовиками. 9 березня 1918 повернувся до м. Києва.29 квітня 1918 р. Центральна рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки, започаткувавши інститут президентства у нашій країні.

З падінням Центральної ради, після перевороту гетьмана П. Скоропадського Грушевський знаходився в підпіллі і переховувався за межами Києва. До міста він повернувся в грудні 1918 p., коли припинила своє існування Гетьманська держава.

Громадсько-політична діяльність Грушевського розпочинається ще наприкінці навчання в університеті долучився до українського руху. В. Антонович ввів його до складу київської “Громади”. У межах громадівської діяльності опікувався українським гуртком у київській духовній семінарії.

Активну громадсько-політичну діяльність розпочав у Галичині.

1897 обґрунтував ідею створення окремого українського університету в м. Львові. Особливої ваги надавав популяризації української освіти та культури. 1908 за ініціативою Грушевського створено «Шкільний союз». Був першим головою товариства «Учительська громада» (1908). Заснував педагогічні часописи «Наша школа» та «Учительська громада».

У період УЦР (березень 1917 — квітень 1918) громадсько-політичні погляди Грушевського еволюціонували від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України. 27.03.1917 як голова УЦР виступив на Київському кооперативному з’їзді з вимогою національно-територіальної автономії України у федеративній Російській Республіці. У публіцистичних статтях 1917–1918 обґрунтував стратегію досягнення державної незалежності України. У книзі «На порозі Нової України» (1918) визначив геополітичні вектори новопосталої української держави.

Під керівництвом Грушевського укладено Конституцією УНР (ухвалено 29.04.1918), згідно з якою верховним органом влади УНР проголошено Всенародні збори, що безпосередньо здійснювали вищу законодавчу владу в країні й формували органи виконавчої влади та органи судової влади.

Михайло  Грушевський автор узагальнювальної «Історії України-Руси» (1898–1936). Працю хронологічно доведено до середини 17 ст. Перші шість томів охоплюють києворуський і литовсько-польський періоди української історії. Наступні томи присвячено проблематиці козацького періоду української історії. Дотримувався концепції території (або ідеї єдності українських земель). Наукову схему безперервності українського історичного процесу засвоїла «державницька школа», до якої перейшло багато його учнів.

Шеститомна «Історія української літератури» (томи 1–5, 1923–1927; т. 6 видано посмертно 1995) та численні літературознавчі статті доповнили історію національної культури, національної мови, етносу  викладені в «Історії України-Руси».

Мати -  Глафіра Захарівна Опокова, походила з сім'ї священнослужителів із села Сестринівка. У 17-річному віці стала дружиною 30-річного професора Київської духовної семінарії Сергія Грушевського. Михайло Грушевський згадував своїх батьків як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського - мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття.

Дід Михайла Грушевського -  Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого  Володимира, був за  своє життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира  і йому було дароване дворянство.

*У 1896 році, коли йому було вже 30 років він одружився. Обраницею Михайла Грушевського стала Марія Сильвестрівна Вояковська, яка працювала вчителькою. Згодом у них народилася донька Катерина.

==Джерела==

5. [https://www.radiosvoboda.org/a/hrushevskyy-istoriya-represiyi/31482609.html Михайло Грушевський. 155-ліття від дня народження видатної постаті ХХ століття /Радіє свобода]