Грушевський Михайло Сергійович: відмінності між версіями

Восени 1905 переніс наукову й культурницьку діяльність на Наддніпрянську Україну.

В 1908 році родина Грушевських придбала садибу на вулиці Паньківській 9, вона стала справжнім осередком та символом українства у Києві. Садибу було придбано за кошти, які були залишені у спадок батьковами. Михайло з дружиною Марією, брат Олександр та сестра Ганна придбали в історичній Паньківщині, в серці знаного Латинського кварталу, заселеного від кінця 1830-х рр. студентами й університетською професурою, затишну садибу за адресою Паньківська, 9/14. Історичні документи зафіксували час розпланування цього «усадебного места» на 1840 р. та не одного його власника впродовж півстоліття. Набуту маєтність замикали вулиці Паньківська, Микільсько-Ботанічна й Тарасівська, про назви яких серед українства побутувала легенда, мовляв походять вони від імен кирило-мефодіївців — Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова й Тараса Шевченка. Цю легенду на сторінках «Літературно-наукового вістника» переповів і Грушевський, щойно придбавши Паньківську, 9. Офіційно не підтверджений, але й не спростований популярний міф надавав садибі особливого національного колориту.<ref>[https://immh.kyiv.ua/ua/istoriya-sadibi-rodini-grushevskih/ Історія садиби родини Грушевських]</ref>

З історією цієї садиби безпосередньо пов’язані десятиліття життя та діяльності видатного українського історика та славної родини Грушевських. Щасливі будні та трагічні сторінки цього київського куточку від 1992 р. стали невід’ємною частиною змісту музею.

Від початку Першої світової війни повернувся 1914 з родиною до м. Києва, де його заарештували за звинуваченням у «австрофільстві» та «мазепинстві». Кілька місяців перебував у Лук’янівській в’язниці, після чого на засланні в м. Симбірську (тепер м. Ульяновськ, Росія). Восени 1915 отримав дозвіл на переїзд до м. Казані, а через рік — до м. Москви.

20 березня 1917 Грушевського заочно обрали головою Української Центральної Ради (УЦР, див. Центральна Рада). Обрання підтверджено 19 квітня 1917 на Всеукраїнському національному конгресі 1917 року. Приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів. Був лідером українського національного руху, автором головних політичних документів УЦР. 23 червня 1917 взяв участь у проголошенні Першого універсалу Центральної ради. Як голова УЦР домагався від Тимчасового уряду Росії поступок Україні. Після Жовтневого перевороту 1917 року УЦР під головуванням Грушевського Третім універсалом Центральної ради проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Наступ більшовиків на м. Київ зумовив появу Четвертого універсалу, за яким УЦР проголосила УНР самостійною, вільною і суверенною державою українського народу. 7 лютого 1918 Грушевський разом із урядом УНР залишив м. Київ, 10 лютого 1918 прибув до м. Житомира, де домагався ратифікації мирного договору з Німеччиною (Брест-Литовський мирний договір 1918) і надання УНР військової допомоги в боротьбі з більшовиками. 9 березня 1918 повернувся до м. Києва.29 квітня 1918 р. Центральна рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки, започаткувавши інститут президентства у нашій країні.

З падінням Центральної ради, після перевороту гетьмана П. Скоропадського Грушевський знаходився в підпіллі і переховувався за межами Києва. До міста він повернувся в грудні 1918 p., коли припинила своє існування Гетьманська держава.

Мати -  Глафіра Захарівна Опокова, походила з сім'ї священнослужителів із села Сестринівка. У 17-річному віці стала дружиною 30-річного професора Київської духовної семінарії Сергія Грушевського. Михайло Грушевський згадував своїх батьків як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського - мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття.

Дід Михайла Грушевського -  Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого  Володимира, був за  своє життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира  і йому було дароване дворянство.

8. [https://immh.kyiv.ua/ua/istoriya-sadibi-rodini-grushevskih/ Історія садиби родини Грушевських /Музей Михайла Грушевського]

==Посилання==