Кульчицька Олена Львівна: відмінності між версіями

ФИО = Кульчицька Олена Львівна

|

|

Данные = Художник  

Після захисту диплому 1908 р. Олена Кульчицька здобула першу премію конкурсу Торгово-промислової палати Австрії за шкатулку, виконану у техніці емалі. Ця перемога надала їй можливість відвідати музеї і галереї Мюнхена, Парижа і Лондона та деякий час творчо працювати на узбережжі Ла-Маншу. <ref>[http://nbuv.gov.ua/node/192  Графіка Олеки Кульчицької / Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського]</ref>  

По поверненню з Європи, Кульчицька жила у Львові, де стала викладачкою малювання при місцевому ліцеї. Невдовзі художниця на персональній виставці презентувала містянам свої роботи. У 1909-му відбувся об’єднаний мистецький салон, на якому були представлені роботи видатних майстрів. Серед них були й картини Олени, які отримали позитивні відгуки митців. На своїх полотнах художниця намагалася передати найяскравіші барви, колорит, красу. Її роботи зачаровували, адже були “залиті” золотим сонячним промінням. Картина “Діти на Леваді” одна з таких. Малярка не оминала пензлем і персонажів, детально прописувала кожен образ.

Зауважимо, що мешкаючи у 1909-1938рр. у Перемишлі, а згодом у Львові (1939-1967), Олена Кульчицька підтримувала приязні стосунки із широким колами української інтелігенції, спілкувалася та листувалася із відомими митцями, громадськими та культурними діячами. Художниця мала дружні взаємини із знаними галицькими фотомайстрами, ініціатори створення Українського фотографічного товариства та його активними членами – Степаном Дмоховським, Юліаном Дорошем, Данилом Фіголем, Ярославом Ковалем. У різний час вони виконали фотопортрети Олени Кульчицької, які після смерті художниці разом із її архівом перейшли у власність НМЛ імені Андрея Шептицького.  

У творчому доробку художниці окреме місце посідають портрети сестри Ольги. Попри те, що Кульчицька мала дуже багато знайомих та друзів, сестра залишалася найріднішою людиною. Свою любов Олена перенесла на полотно. У 1909 році вона створила портрет Олі, на якому замріяна молода дівчина, ховається під парасолькою від сонця. У 1912-му Ольга постала на картині в білій сукні.

Також Кульчицька чимало пропрацювала в книжковій графіці. Вона ілюструвала книжки українських письменників, а також журнали, читанки й альманахи. Найяскравішою роботою стало оздоблення твору Івана Франка “Лис Микита”. А ще художниця любила створювати листівки, вона вважала їх найкращим способом популяризації мистецтва.  

З початком радянської окупації у вересні 1939 р., нова влада вирішила підселити у чотирикімнатну квартиру художниці чужих людей, проте цьому завадив Філарет Колесса, котрий писав листи з проханням не ділити квартиру, оскільки це видатна художниця і має значну збірку творів. Період творчості під час нацистської окупації майже не досліджувався.

За таку палку любов до всього національного Олену в 1952-му позбавили професорської практики в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова, де вона викладала графіку з 1945 року. Але вона не могла залишити своїх студентів, а тому приходила й консультувала їх. Також її завжди запрошували в журі для оцінювання дипломних та курсових проєктів.

Під час другого встановлення радянської влади на території регіону  у липні 1944 р., у листуванні з подругами Кульчицька зазначала, що для неї післявоєнний час – це велика трагедія, бо тоді знищували видатних  діячів української культури. Вона розуміла, що її можуть депортувати у Сибір, тому намагалась зберегти свої твори. Крушельницька передала у собор святого Юра і просила митрополита Шептицького сховати її роботи на патріотичну тематику. Роботи з циклу «Страсті Христові», були передані у Національний музей. Кульчицька Олена мала змогу, як і багато митців, виїхати за кордон. Проте художниця відмовилася й залишилася у Львові. Вона разом із однодумцями включилася до легального опору сталінському режиму. Допомагала сім’ям, членів яких висилали до Сибіру. Також Кульчицька домагалася звільнення багатьох діячів української культури, фінансувала видавничу справу Союзу визволення України. У 1955 році вона розгорнула цілу кампанію, протестуючи проти закриття Львівського художнього училища (нині Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша).

У 1951 р., у 74-ому віці, безпартійну, її було обрано депутатом Верховної ради УРСР, а наступного року позбавлено професорської практики та звинувачено у націоналістичних проявах у мистецтві.

90-річну Олену Кульчицьку відзначити Шевченківською премією. Але вона не отримала нагороду, бо 8 березня 1967 р. померла. На схилі віку художниця, роздумуючи про своє життя у мистецтві, окреслила його як «творче горіння»і повторила за римським поетом Горацієм: «Не цілком помру».

{{Цитата| Як згадувала Олена Кульчицька в інтерв’ю для газети “Вільна Україна”, що було опубліковано 08.03.1945 р., важко було здобувати місце серед художників. Особливо важкими були її перші кроки. Однак їй це вдалось, уперше твори Олени Кульчицької були експоновані в 1908 р. на виставці у Львові. Окрім рисунка, Кульчицька творила у техніці малярства, в найпростішому деревориті й найтоншому офорті, в моделюванні в усіх скульптурних матеріалах, а також в техніці емалі, вишиванки, різьби та інкрустації.}}

Нині роботи мисткині зберігаються в найбільших музеях України та в приватних зібраннях. У 1971-му в квартирі художниці у Львові був відкритий Художньо-меморіальний музей.