Кульчицька Олена Львівна: відмінності між версіями

У творчому доробку художниці окреме місце посідають портрети сестри Ольги. Попри те, що Кульчицька мала дуже багато знайомих та друзів, сестра залишалася найріднішою людиною. Свою любов Олена перенесла на полотно. У 1909 році вона створила портрет Олі, на якому замріяна молода дівчина, ховається під парасолькою від сонця. У 1912-му Ольга постала на картині в білій сукні.

Також Кульчицька чимало пропрацювала в книжковій графіці. Вона ілюструвала книжки українських письменників, а також журнали, читанки й альманахи. Найяскравішою роботою стало оздоблення твору Івана Франка “Лис Микита”. А ще художниця любила створювати листівки, вона вважала їх найкращим способом популяризації мистецтва.  

З початком радянської окупації у вересні 1939 р., нова влада вирішила підселити у чотирикімнатну квартиру художниці чужих людей, проте цьому завадив Філарет Колесса, котрий писав листи з проханням не ділити квартиру, оскільки це видатна художниця і має значну збірку творів. Період творчості під час нацистської окупації майже не досліджувався.

За таку палку любов до всього національного Олену в 1952-му позбавили професорської практики в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова, де вона викладала графіку з 1945 року. Але вона не могла залишити своїх студентів, а тому приходила й консультувала їх. Також її завжди запрошували в журі для оцінювання дипломних та курсових проєктів.

Під час другого встановлення радянської влади на території регіону  у липні 1944 р., у листуванні з подругами Кульчицька зазначала, що для неї післявоєнний час – це велика трагедія, бо тоді знищували видатних  діячів української культури. Вона розуміла, що її можуть депортувати у Сибір, тому намагалась зберегти свої твори. Крушельницька передала у собор святого Юра і просила митрополита Шептицького сховати її роботи на патріотичну тематику. Роботи з циклу «Страсті Христові», були передані у Національний музей. Кульчицька Олена мала змогу, як і багато митців, виїхати за кордон. Проте художниця відмовилася й залишилася у Львові. Вона разом із однодумцями включилася до легального опору сталінському режиму. Допомагала сім’ям, членів яких висилали до Сибіру. Також Кульчицька домагалася звільнення багатьох діячів української культури, фінансувала видавничу справу Союзу визволення України. У 1955 році вона розгорнула цілу кампанію, протестуючи проти закриття Львівського художнього училища (нині Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша).

У 1951 р., у 74-ому віці, безпартійну, її було обрано депутатом Верховної ради УРСР, а наступного року позбавлено професорської практики та звинувачено у націоналістичних проявах у мистецтві.

90-річну Олену Кульчицьку відзначити Шевченківською премією. Але вона не отримала нагороду, бо 8 березня 1967 р. померла. На схилі віку художниця, роздумуючи про своє життя у мистецтві, окреслила його як «творче горіння»і повторила за римським поетом Горацієм: «Не цілком помру».

Отримати відзнаку Олена Львівна вже не встигла, адже відійшла у засвіти того ж дня – 8 березня 1967 року. Похована в родинному гробівці на 72 полі Личаківського цвинтаря.  

{{Цитата| Як згадувала Олена Кульчицька в інтерв’ю для газети “Вільна Україна”, що було опубліковано 08.03.1945 р., важко було здобувати місце серед художників. Особливо важкими були її перші кроки. Однак їй це вдалось, уперше твори Олени Кульчицької були експоновані в 1908 р. на виставці у Львові. Окрім рисунка, Кульчицька творила у техніці малярства, в найпростішому деревориті й найтоншому офорті, в моделюванні в усіх скульптурних матеріалах, а також в техніці емалі, вишиванки, різьби та інкрустації.}}

Нині роботи мисткині зберігаються в найбільших музеях України та в приватних зібраннях. У 1971-му в квартирі художниці у Львові був відкритий Художньо-меморіальний музей.