Тимошенко Степан Прокопович: відмінності між версіями

← Попереднє редагування Наступне редагування →

@@ Рядок 42: / Рядок 42: @@
 У 1906 р. повертається в Україну, ставши професором кафедри опору Київського політехнічного інституту. В цей час він продовжує досліджувати особливості пружних систем і пише першу версію свого відомого підручника з теорії опірності матеріалів. Але у 1911-му Тимошенко підтримує антиурядові студентські протести, підписавши лист проти міністра просвіти реакціонера Кіссо, за що його звільняють. Вчений повертається до Петербургу,  де продовжує свої наукові дослідження, виступає консультантом спорудження військово-морського флоту.
 Революційні зміни в Україні 2017 року повертають Тимошенка на посаду професора Київського політехнічного інституту.
 У 1918 р. він одержав пропозицію взяти участь в організації Академії наук України. У цей же час Рада Київського політехнічного інституту сповістила його про відновлення в посаді професора. В комісії В.І.Вернадського з вироблення законопроекту щодо заснування Української АН, Тимошенко задався метою розробити організаційні форми, що забезпечують широку взаємодію академічної науки і техніки. За його думкою, Академія наук повинна сприяти тому, щоб фахівці-практики могли ширше використовувати наукові методи, а викладачі науки були в курсі недосліджених практичних питань. Велике значення вчений надавав також використанню новітніх досягнень техніки в наукових експериментах. Ідеї, висловлені Тимошенко, виявилися дуже прогресивними. Подальший досвід діяльності Української АН, де вперше у світовій практиці в число академічних наук були включені технічні науки, підтвердив ефективність нових форм взаємодії вчених, конструкторів, інженерів і виробників.
 У 1918 році він допомагає академіку Вернадському започаткувати Українську академію наук, сам очолює Інститут технічної механіки УАН. Однак після окупації Києва армією Денікіна Тимошенку довелося евакуюватися.
 У 1920 емігрував до Югославії. У 1920 році Тимошенка обрали професором кафедри опору матеріалів Загребського політехнічного інституту. Без його книжок не обходилося жодне будівництво висотних будинків, мостів чи літаків. Кращого фахівця з опору матеріалів, коливань та вібрацій не було.
 У 1922 році вчений переїжджає до Філадельфії (США), де стає науковим консультантом компанії «Вестінгауз».
@@ Рядок 49: / Рядок 51: @@
 З 1927 року – професор Мічиганського університету; організатор відділу прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків. У 1936 році очолив кафедру механіки Стенфордського університету. З 1940 року – дійсний член Національної Академії наук США.
 В 1927-1936 - професор Мічиганського університету; 1936-1943 - завідувач кафедри механіки, 1943-1960 - професор кафедри механіки Стенфордського університету (Каліфорнія). З 1960 до 1972 мешкав у Західній Німеччині (м.Вупперталь, ФРН).
 Основні напрями наукової роботи Степана Тимошенка – актуальні проблеми механіки твердого тіла, будівельної механіки й теорії споруд.
- Автор 150 наукових праць, зокрема «Курс опору матеріалів» (1911), «Опір матеріалів» (1930), «Прикладна теорія пружності» (1931), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936), «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953), «Стійкість стержнів, пластинок і оболонок» (1971) та ін. Підготував праці про допустимі напруження в металевих мостах.
+Автор 150 наукових праць, зокрема «Курс опору матеріалів» (1911), «Опір матеріалів» (1930), «Прикладна теорія пружності» (1931), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936), «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953), «Стійкість стержнів, пластинок і оболонок» (1971) та ін. Підготував праці про допустимі напруження в металевих мостах.
 року Степан Тимошенко вийшов на пенсію, проте продовжував викладати в Стенфордському університеті, мешкаючи у  Пало Альто в Каліфорнії. 1946 року відійшла з життя його дружина.
 року Тимошенко приїхав у СРСР, де відвідав Львів (Інститут машинознавства та автоматики), Харків (Технологічний інститут), Київ (Інститут механіки), Москву (Інститут механіки та ін.), Ленінград (Інститут інженерів транспорту, Політехнічний інститут). Після цієї подорожі він написав книгу споминів «Як я пам'ятаю». Ще одну подорож в СРСР Степан Тимошенко здійснив у 1967 році. Відвідав рідні йому з дитинства Ромни, Київ, побував у Москві та Ленінграді.
 З 1960 року Тимошенко замешкав у Вуперталі (ФРН) у своєї доньки Ганни Степанівни Гельцельт-Тимошенко. Там і помер 29 травня 1972 року на 94-му році життя. Похований біля дружини на кладовищі Альта-Меса в Пало Альто в Каліфорнії (США).
   Його ім’я присвоєно лабораторії Стенфордського університету США, Інституту механіки Національної академії наук України.