Кульчицька Олена Львівна: відмінності між версіями

З початком радянської окупації у вересні 1939 р., нова влада вирішила підселити у чотирикімнатну квартиру художниці чужих людей, проте цьому завадив Філарет Колесса, котрий писав листи з проханням не ділити квартиру, оскільки це видатна художниця і має значну збірку творів. Період творчості під час нацистської окупації майже не досліджувався.

За таку палку любов до всього національного Олену в 1952-му позбавили професорської практики в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова, де вона викладала графіку з 1945 року. Але вона не могла залишити своїх студентів, а тому приходила й консультувала їх. Також її завжди запрошували в журі для оцінювання дипломних та курсових проєктів.

Під час другого встановлення радянської влади на території регіону  у липні 1944 р., у листуванні з подругами Кульчицька зазначала, що для неї післявоєнний час – це велика трагедія, бо тоді знищували видатних  діячів української культури. Вона розуміла, що її можуть депортувати у Сибір, тому намагалась зберегти свої твори. Крушельницька передала у собор святого Юра і просила митрополита Шептицького сховати її роботи на патріотичну тематику. Роботи з циклу «Страсті Христові», були передані у Національний музей. Кульчицька Олена мала змогу, як і багато митців, виїхати за кордон. Проте художниця відмовилася й залишилася у Львові. Вона разом із однодумцями включилася до легального опору сталінському режиму. Допомагала сім’ям, членів яких висилали до Сибіру. Також Кульчицька домагалася звільнення багатьох діячів української культури, фінансувала видавничу справу Союзу визволення України. У 1955 році вона розгорнула цілу кампанію, протестуючи проти закриття Львівського художнього училища (нині Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша).