Грушевський Михайло Сергійович: відмінності між версіями

← Попереднє редагування Наступне редагування →

@@ Рядок 134: / Рядок 134: @@
 *У 1896 році, коли йому було вже 30 років він одружився. Обраницею Михайла Грушевського стала Марія Сильвестрівна Вояковська, яка працювала вчителькою. Згодом у них народилася донька Катерина.
-*Коли Грушевського відправили в заслання до Симбірська, то Марія разом із 14-річною донькою поїхали за ним.
+*Через 4 роки після смерті батька доньку Грушевського заарештували та засудили за «сприяння антирадянській діяльності української націоналістичної організації з метою встановлення фашистської диктатури». За документами КДБКатерина померла 30 березня 1943 року в Темлаз.
-*Через 4 роки після смерті батька доньку Грушевського заарештували та засудили за «сприяння антирадянській діяльності української націоналістичної організації з метою встановлення фашистської диктатури». За документами КДБКатерина померла 30 березня 1943 року в Темлаз.
+*Батько Михайла Грушевського – Сергій Федорович – був знаний як автор одного з кращих підручників з церковнослов’янської мови для шкіл. Книга витримала понад 30 перевидань. Це дало змогу набути родині чималий капітал і жити безбідно ще багато років.
+*На третьому курсі Грушевський написав свою першу наукову роботу – «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», за яку він отримав у 1890 році золоту медаль.
+*У 1896 році, коли Грушевському було вже 30 років, він одружився з Марією Вояковською, яка працювала вчителькою. Згодом у них народилася донька Катерина. Коли Грушевського відправили в заслання до Симбірська, то Марія разом із 14-річною донькою поїхали за ним. Через 4 роки після смерті батька доньку Грушевського заарештували і засудили за «сприяння антирадянській діяльності української націоналістичної організації з метою встановлення фашистської диктатури». За документами КДБ Катерина померла 30 березня 1943 року в Темниковському виправно-трудовому таборі (Темлагі), створеному у 1931 році у західній частині Мордовської АРСР.
+*За власні кошти М. С. Грушевський відкрив приватну семінарію для вчителів у місті Коломия.
+Під час наступу більшовиків на Київ фамільний маєток Грушевських на вулиці Паньківській, 9 було знищено – його розстріляли запальними снарядами. Очільник цієї операції Михайло Муравйов згадував, що будинок палав протягом трьох днів. Солдати під керівництвом Андрія Полупанова знищили все: майно Грушевських, рукописи і деякі праці Михайла та його батька, велику бібліотеку тощо.
+*Михайло Грушевський ніколи не був Президентом України. Він очолював Центральну Раду, яка фактично виконувала функції уряду. Таким чином, його можна називати головою парламенту, але аж ніяк не президентом. 20 березня, коли вчений перебував на засланні у Москві, його заочно, тобто без відома самого Грушевського, й одноголосно обрали головою Центральної Ради. Історик Дмитро Дорошенко потім згадував: «Ніхто в даний момент не підходив більше для ролі національного вождя, як Грушевський, ніхто навіть і рівнятися не міг із ним щодо загально признаного авторитету й тої поваги, якою оточувало його все українське громадянство».
+*Попри свій авторитет та високі посади, Михайло Грушевський був напрочуд ввічливим. Особливо це проявлялося у його викладацькій діяльності. До всіх студентів він звертався винятково «пане-товаришу» та на «ви». Він часто запрошував студентів до своєї оселі, де мав чудову бібліотеку, і ніколи не шкодував свого дорогоцінного часу на балачки з «недопеченими вченими».
+*У ніч на 30 квітня 1918 року, уже після приходу до влади Гетьмана Павла Скоропадського, було зроблено спробу вбити вченого. Ввечері він разом з дружиною та донькою вийшов з будівлі Української Центральної Ради і сів в автомобіль. Раптом до нього підбіг чоловік у військовій формі і багнетом спробував заколоти уже відставного очільника держави. Утім, промахнувся, порізав пальто і поранив Марію Сильвестрівну. За переказами, нападник був у формі січових стрільців – саме їхній підрозділ ніс охорону будівлі парламенту. Інші стверджували, що спробу вбивства зробив російський офіцер. Зловмисника відразу ж затримали. А на початку липня український громадський діяч, націоналіст, меценат української культури, видавець і публіцист Євген Чикаленко занотував у своєму щоденнику: «застрелили того офіцера, який ранив штиком Грушевського, очевидно, боячись, що він одкриє якусь тайну».
 ==Джерела==